Євангеліє Світла

Різне 21 грудня 2016 0 337

Колись, давним-давно, сотворив Бог світло. Бог промовив світло. Його перше слово, власне і було світлом. І воно освітило темряву. Відкрилась сама здатність бачити, після того, як промовив Бог. Триєдиний Бог, Отець, Син і Дух Святий, що відвічно й навіки Єдиний, що перебуває у  невимовній славі, та неприступному світлі, сотворив славу видиму,видиме світло, як шати для Своєї вічної Слави. І був вечір, і був ранок.

І сотворив Бог правителів для небесного танцю: сонце, місяць та зорі, щоб розділяли вони день від ночі, щоб керували днем та ніччю. І були дні, пори та роки.Сотворив Бог день та ніч на початку, добу, а потім з’явились сонце, місяць та зорі, щоб вести цей танець і розділяти між днем та ніччю. Спочатку з’явилось цок, цок, цокання годинника а потім циферблат, стрілки, дні, пори та роки.

І сотворив Бог правителів інших. Сотворив Бог людину на Свій образ і подобу: і Він звернув Лице Своє, щоб освітити їх. І наказав Бог, щоб панували вони та правили над усією землею, подібно зорям. І привів Бог до Адама тварин, щоб дивитись, як він буде називати їх. Очі ж Адамові були сповнені світлом, тим світлом, що його сотворив Бог, а тому, слова що промовляв Адам були здатними давати ім’я, подібно, як слова Божі.

Та не знайшов Бог помічника для Адама подібного до нього, тому наслав Бог глибокий сон, що зійшов на Адама, і день для Адама став ніччю. І в ту ж ніч, сотворив Бог ще одне світло, щоб світило поруч з Адамом. І так, на вершині світу, на горі в Едемі, Бог розділив шати Своєї Слави зі Своїми дітьми. Він одягнув їх у Своє світло, Свою любов та благодать, дві зорі, створені, щоб зростати у величній славі, цар та цариця всього творіння, образи Божі, величні правителі та хранителі часу.

Але змій сказав до жінки, якщо скуштуєте від дерева пізнання добра і зла, тоді очі ваші відкриються, і “ви станете немов боги, знаючи добро й зло”. Сатана перетворився на ангела світла і пообіцяв нові очі, здатність бачити нові речі. І вони побачили, «що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання». Їхній Батько був Отцем Світла, і на них чекало ще більше світла, ще більше слави, ще більше влади. Та Батько сказав: ще не час, зачекайте, будьте терплячі, очікуйте на світло. Але якщо ви намагатиметесь захопити світло, прийде темрява. Та, якщо ви будете чекати світанку, він обов’язково прийде.

Але коли жінка «з’їла і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв , то розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони». Відбулося, певне, просвітлення та усвідомлення. Але світло, яке осінило їх було холодним. Це не було те тепле світло Божої любові, яке світило напочатку. В якомусь змісті, їхнє бачення стало і істинним і хибним в той же час,. Вони стали бачити  більше і менше, одночасно. І одразу ж захотіли вони прикрити себе, щоб сховатись від світла дня. Вони сховали свої тіла один від одного, накинувши на себе сутінки фігового листя, щоб покрити свою наготу. Та цього було все ще недостатньо. І, коли Бог покликав їх, для них, все ще було не досить темно, і вони сховалися від присутності Господа Бога серед дерев саду. Вони були створені, щоб бути дітьми світла, одягненими у славний одяг любові свого Отця, але тепер, вони почали боятися Світла, боятися Його Слова.

І вислав Бог Адама і Єву з саду в темну пустелю заслання. З саду життя, світла та любові. Їхні очі були відкриті знати добро і зло, але тепер, самі вони були покриті соромом, прокляттям та темрявою. Їхні очі були відкриті, і все ж вони не могли бачити, куди вони йдуть. Вони поринули в темряву та спотикнувшись падали до своєї могили. Замість того щоб дарувати світло, і освітлювати все навколо та панувати з премудрістю, їхні очі і серця потемніли та їхні тіла наповнились темрявою. Вони стали сліпцями що ведуть інших сліпців, повні непевності та неправоти, їхню свідомість заполонили нікчемні та порожні думки. Вони стали збентеженими та наляканими, перестали довіряти один одному, почали сумніватися  один в одному, ненавидіти один одного та вбивати один одного.

І пролив Бог Свій суд на людей потопом, і протягом сорока днів та ночей сонце не давало свого світла. І був день і була ніч, та було це ледь схоже на день і ніч. І все це була суцільна буря, суцільна ніч, та повна темрява. Але Господь згадав про Ноя, і ось знову спалахнуло світло. Світ, неначе, заново почав своє буття: сонце знову почало світити, земля просохла та знову стала плодоносити. І сказав Господь Ною, щоб підняв він очі свої і поглянув на небо. Чи бачиш ти, як промені світла пробиваються крізь темряву бурі? Чи бачиш ти, як промені Мого світла обертають бурю на прекрасне мерехтіння кольорів на небі ? Чи бачиш ти, як Моє світло долає темряву? Чи бачиш ти Мою обітницю, Мого заповіта, Мою любов до тебе? І пообіцяв Бог, що як тільки на небі зявиться веселка, цей пам’ятник світлу, то Він погляне на неї і згадає про Свою вічну обітницю любові.

Проте, світ, все ще перебував у темряві. Ніч людської історії досі тривала. Тому, коли Господь прийшов до Аврама, це було часу вечірнього, і було темно. І вказав Він йому на зорі, “Подивися на небо, та зорі злічи, якщо тільки зможеш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє!» (Бут 15: 5). Довга і темна ніч людського роду таки сповниться світлом, і темна та неплідна Сарина утроба таки спалахне життям. І пообіцяв Господь що народяться зорі, правителі ночі, ті що дарують світло, ті що творять сузір’я, численне воїнство що буде сидіти на тверді небесній.

І ось, спочатку, з’явилась одна зоря, потім дві, потім дванадцять, і спустились вони до Єгипту, та одна з них,  на певний час, сяяла яскравіше за інші. Але коли цар єгипетський намагався утримати їх на тому місці, то вимкнув Господь світло по всьому їхньому краю, і все творіння почало руйнуватися та настала цілковита тамрява. Але в землі Гошен, в оселях Ізраїля, було світло. І коли вони виходячи вирушили із землі Єгипту, першої Пасхальної ночі, то були проваджені стовпом вогню, що був світильником для ноги їхньої, і освітив їхній шлях через море.

І навіть всередині моря, сяяли вони, як твердь небесна, води над твердю і води під твердю, та сяяли вони мов світила через Господній стовп вогненний освітлювали вони ніч. Вони були Його армією, Його зоряним військом, що йде переможним маршем в землю, яку Бог обіцяв Аврааму. Та коли все воїнство фараонове, погналося, за ними і увійшло до середини моря то було поглинуте морем і поринуло в темряву, і світло їхнє загасло. Фараон, вважав себе богом сонця, але його світло було затьмарене, і зоря його впала в морську глибочінь.

І таж сама громова буря, що провадила їх через море (Пс 77 :16-18), привела їх до пустелі і осіла на горі Сінай, а потім зійшла та спочила у скинії Свідотства, де постійно горить свічник присутності Божої, де вогні ранкової та вечірньої жертви ніколи не згасають.

І поніс Ізраїль це світло з собою, світильника для народів та світло для світу, Божу славу, повну благодаті та істини. Та, все ж,  вони часто накривали це світло, тай сам світильник у храмі заставили вони ідолами, а потім й зовсім боронили людям приходити до нього. А замість того, щоб святкувати Свята Господні, на які вказували зорі небесні, згадувати Боже світло і ділитися ним, вони занедбали всі святкування, не берегли суботи та ювілеї. Вони покрили світло, і світло померкло. Вони стали зорями що пішли вланим шляхом, стали невірними. І замість того, щоб дивитися на світло, щоб бачити, щоб жити, вони дивилися на царів людських, на фараонів,  богів сонця, зірок і правителів царства земного. Замість того, щоб вклонятися Тому, Хто створив зорі, поклонилися вони самим зорям.

Але, навіть, у темряві гріха та мороці смерті, у тінях осуду та насильства, було чутно голос пророків, які завжди співали пісню про світло, що мало прийти. Валаам проказав: “Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, ламає він скроні Моава …І  той запанує, хто вийде із Якова…” (Чис.24:17,19) Ісая ось вигукнув: “О доме Яковів, ідіть, і попростуємо в світлі Господньому!”. (Іс.2:5) Але вони поставили темноту за світло, а світло за темряву  (Іс. 5:20).  Та день Господній прийде: сонце, місяць та зорі всіх царств, їхні правителі, ці  божки народів впадуть, почорніють, перетворяться в кров та навіки погаснуть, і нове Світло засяє: “народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смертної, Світло засяє над ними! …Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його…» (Іс.9:2,6) «Вставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засіяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи за світлом Твоїм, а царі за ясністю сяйва Твого” (Іс.60:1-3).

Нове світло, новий день, означає: новий Цар, нова зоря, новий правитель, який правити буде в справедливості, який буде говорити Слова Господні, Боже Світло. І в Його світлі, світ знову прозріє. Через Його правосуддя, сліпі почнуть бачити, ті що осоромились отримають прощення, та всі тіні втечуть. “Для того, щоб відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатанинської влади до Бога, щоб вірою в Нього отримати їм відпущення гріхів та спадщину із освяченими.” (Дії 26:18)

І ось, після століть темряви та тиші, зорі почали співати. І от, одна зоря впіймала на собі погляд мудреців зі Сходу. А ще, інша зоря, зійшла та промовила до Діви по імені Марія, і сказала їй, що утроба її сповниться Божого Світла. І потім, коли це Світло воплотилось, все воїнство небесне зійшло до пастухів нічної пори, і гучно заспівало воно нову пісню миру  любові та слави. Тому що в цей день у Вифлеємі народився Спаситель, Який є Господь, наш Цар. “У Ньому було життя, і життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить; і темрява не обгорнула його …Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. І Світло сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця».

Люди, від початку, повинні були бути світилами і світити як зорі небесні. Люди були призначенні для того, щоб промовляти світло, щоб царювати у мудрості та благодаті, щоб красою та славою, подібно до свого Батька, освітлювати землю. Але люди, темряву більш полюбили, як світло, і їхні очі, розум та тіло, наповнились темрявою.

Ісус є Світло для світу, тому що Він є Бог від Бога, Світло від Світла, Бог Істинний від Бога Істинного. Ісус є Світло для світу, тому що Він є променем сяйва обличчя Отцевого. Ісус є Світло для світу, тому що Він є Мудрість Божа, і в Ньому знаходяться всі скарби пізнання та премудрості. І промовляє Він істину про наш гріх та нашу темряву, про нашу ненависть та гіркоту, про нашу заздрість, пожадання та жадібність, про те що ми є прокляттям для цього світу. І те, що ми називаємо просвітленням та мудрістю, насправді, ніщо інше, як темрява та глупота. Ісус є Світло для світу, тому що тільки Він являє світові вихід із підземелля гріха, освітлює дорогу з темного лісу та провадить нас із темряви ночі до світла дня.

Він освітив нам шлях, божественним світлом. І від самого Свого хрещення у Йордані, коли Дух Святий зійшов на Нього, і через усі Свої добрі справи, чудеса та притчі, аж до Свого преображення, де обличчя Його пломеніло Духом, Він готував Своє тіло, щоб стати жертівником, скинією,  храмом, місцем, де буря Божої присутності змогла зійти та оселитися  посеред нас назавжди. Та, Його власний народ познущався над Ним, відкинув Його, передав Його на розп’яття, тай розіп’яв Світло для світу на хресті, і ,тому, посеред світла дня, настала глибока та безпросвітня темрява, що покрила всю землю.

Вони намагалися поховати Світло в гробниці, запечатали її та приставили варту із солдатів щоб охороняла. Та неможливо втримати Зорю у печері. Навіть, озброївшись мечами, неможливо втримати Сонце під землею. І от, Дня першого рано-вранці, земля затряслась, і один із зоряних ангелів, приступивши, відвалив каменя, тай сів на зверху ньому. Тому, що Ісус був живий, Ніч була закінчена, і Світло, тепер, безупинно буде світити.

І це звершилось, і це сталось. І вогонь Духа Святого зійшов на учнів в день П’ятидесятниці, а потім продовжувались все нові та нові, спалахи блискавки, перетворюючи чоловіків, жінок та дітей на палаючі кущі, священні гори, що пламеніють Його любов’ю, на веселки Його присутності, живі пам’ятники, що проголошують обітиці Божої завітньої милості та істини.

Подивіться, хоч ми, і досі, ходимо з темрявою гріха в наших тілах, та схожі на чорні, штормові хмари, але варто, тільки, зустрітись з Ісусом, і з нами відбувається щось подібне до того, що трапилось із Савлом на шляху до Дамаску: Ісус світить із неба, повний благодаті та істини, і просвітлює нашу темряву. І світло Його промовляє, що ми грішні. Його світло говорить, що ми падші. Його світло говорить, що ми любимо темряву. Але, Його світло, також, говорить, що наша темрява буде забранна від нас геть. А як же по іншому? Хіба світло не в змозі розігнати темряву? Коли Ісус був піднесений на хресті, Він був коронований,  як Цар Слави. І коли прийшов морок ночі, Він взяв на Себе всю нашу темряву, всі наші гріхи, і Він помер замість нас. Він помер, щоб ми могли жити. Він увійшов до мороку тіні смертної, так що, тепер, ми можемо не боятися жодної темряви.

Ось так, ви і стали промінчиками світла у цьому темному світі. Ось чому, ви перестали боятися могили, перестали боятися, що подумають інші, перестали турбуватися про ваше минуле, майбутнє, ваш гріх та ваші невдачі. Тому що, коли Ісус освітлює вас кров’ю з хреста, всі тіні тікають, і коли сонце світить крізь дощ, залишається тільки яскрава барвиста смуга. Тепер не потрібно сонце, тому що Ісус світить, не потрібно визнання і схвалення інших, тому що Ісус світить. Не потрібно шукати поваги та слави, тому що: “Якщо ви ходите у світлі, як Сам Він у світлі, то у вас є спільність один з одним, і кров Ісуса Христа очищає вас від усякого гріха» (1Ін.1:7). Тому що темрява минула і ,тепер, сяє істинне світло.

Ось чому, ми любимо світло. Ось чому, ми любимо прикрашати наші будинки грайливими, танцюючими та мерихтливими вогниками. Ми запалюємо свічки, ми розвішуємо лампи, ми натягуємо гірлянди навколо наших будинків. Ми створюємо, наші власні, маленькі сонячні системи, мініатюрні сузір’я, галактики, які розповідають історію нащої радості та спасіння. Ми любимо, освітлювати темряву світлом, тому що це те, що трапилося, коли народився Ісус, це те що сталося, коли Ісус воскрес з мертвих, і це те, що трапилося з нами.

І саме тому ми не можемо перестати читати цю історію, не можемо перестати бачити цю історію, не можемо перестати любити цю історію, історію світла, Євангеліє Світла. Ми любимо світло. Ми любимо, як воно сяє роблячи світ прекрасним, і як воно проганяє  темряву геть.

Тобі Дж. Самптер
Магістр Богослов’я
CREC minister в Trinity Reformed Church (Moscow Idaho)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 2 =

Інші статті Тобі Дж. Самптер

Євангеліє Одягу

13 квітня 2017