Минулого разу ми обговорювати, чи правда те, хоча б частково, що в наших (Вільних) Реформатських церквах є чимало практичних армініан. Сподіваюсь, ми мали час особисто поміркувати над симптомами цієї хвороби, такими як опір Божій суверенності, самовпевненість, зволікання з наверненням, муки невизначеності, а також їх наслідками: зневага до Бога, піднесення людини, знекровлення практичного благочестя, поступ до гуманізму. Тепер постає ряд питань: У чому лікування? Що воно значить – бути вилікуваним від цієї хвороби? Інакше кажучи: що таке практичний, або ж емпіричний кальвініст?

Віросповідальний і емпіричний кальвінізм

Віросповідальний кальвінізм – це Реформатське вчення, викладене в наших доктринальних стандартах. Кожен, хто належить до церкви, що визнає Вестмінстерські стандарти або Три форми єдності зветься віросповідальним кальвіністом. У такому разі ви визнаєте, що зазначені віросповідання є правильним викладенням істин Писання та сповідуєте, що вірите у зазначену Реформатську доктрину. Про що ж вона? У череві великої риби Йона мусив визнати: «Спасіння у Господа!» Яка проста та водночас глибока сповідь! Як сказав Сперджен: «Це просто резюме кальвінізму; це його сума і сутність»[1]. Реформатські вчення про благодать – це розкриття як і чому спасіння є винятково Божою справою.

Благочестя неможливе без вірної доктрини, проте її прийняття може бути відірване від благочестя. Вільям Пламер зазначає: «Будь яке знання, що не пройшло через душу і не втілене у життя надимає розум і робить запеклим серце. Краще переживати дію виявів благодаті, аніж бути здібним дати їм визначення або ж дуже вчено і поважно говорити про тих»[2]. Кальвініст за доктриною, що не живе керуючись істинами, котрі він сповідує, запросто може бути практичним армініанином.

Нам потрібен емпіричний кальвінізм. Отримавши духовне життя, у своїх серцях ми переживаємо силу величних істин, котрі ми сповідуємо. Велика праця Святого Духа полягає в тому, щоб взяти Боже Слово і помістити його у серце грішника, захопити його цією істиною, збурити благоговіння його реаліями, виконати його обітниці та реалізувати в ньому вимоги Слова. Ось це і є емпіричний кальвінізм.

Коли людина переживає Божу благодать, доктрини благодаті не можуть залишатись якимись сухими відстороненими мудруваннями, вони трансформуються у реальність. Тоді всередині ви раптом усвідомлюєте, що повна зіпсутість – це реальність куди гірша, аніж всі ті описи, що досягають ваших вух з кафедри. Викуплення перетворюється на славний шлях примирення з Богом, що спонукає вас до безмежної любові до Спасителя. Непереборна благодать і стійкість святих – це дивовижне пояснення, чому такий як ви грішник може бути і залишається спасенним, і ще більше примушує вас цінувати Святого Духа. Вибрання змальовує чудесне джерело спасіння, переповненого любов’ю і Божим благоволінням до такої негідної людини як ви. Чим більше ви переживаєте цю працю благодаті, тим більше доктрини благодаті стають частиною вашого практичного життя.

У центрі цього практичного, емпіричного кальвінізму знаходиться те, про що каже Кальвін: «Справді, коли Бог – наш учитель, ми з досвіду переконуємось, що Він точнісінько є тим, ким Він відкрив Себе у Своєму Слові» (Настанови, 1.10.2). За словами Б.Б. Уорфілда, кальвінізм є «глибоким сприйняттям Бога у Його величі… Кальвініст – це людина, котра бачила Бога і, споглядаючи Бога в Його славі, переповнена, з одного боку, усвідомленням власної нікчемності і нездалості стояти перед Божим зором як творіння, не те що як грішник, а з другого – з зачарованим здивуванням, що цей Бог однак є Богом, котрий приймає грішників»[3]. Господь Ісус у Своїй заступницькій молитві згадує про цю благодать: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3). У центрі практичного кальвінізму знаходиться емпіричне пізнання Бога.

Давайте прямо запитаємо себе, віросповідальних кальвіністів: Чи поправді ми практичні кальвіністи, що знають істинного і живого Бога? Чи тому ми приймаємо доктрини благодаті, що Бог захопив нас ними? Чи тому підкоряємось ми їм, що Бог підкорив нас ними? Чи любимо ми їх тому, що Бог показав через них Свою любов?

Коліна кальвініста

Цей емпіричний кальвінізм виявляє себе головним чином на колінах. Кожний справжній віруючий – це практичний кальвініст на своїх колінах. Б.Б. Уорфілд сміливо наголошував: «Кальвінізм – це просто релігія у своєму чистому прояві». Далі він ставить питання: «З яким ставленням розуму і серця релігія набуває досконалості? Чи не у стані молитви? Коли ми схиляємось перед Богом, не лише тілом, але й розумом і серцем, ми досягаємо стану, котрий більш за все заслуговує ймення релігійного. І цей релігійний стан з-за величі своєї очевидно просто стан повної залежності і смиренної довіри».

               Практичне армініанство опирається стану повної залежності і смиренної довіри. Сперджен відзначає, що багато раз чув армініанську проповідь, проте жодного разу не чув армініанської молитви:

Господи, я дякую Тебе, що я не такий як ті нещасні зарозумілі кальвіністи. Господи, я народився зі славною свободою волі; я народився з силою, якою можу навернутися до Тебе; я вдосконалив мою благодать. Якби кожен зробив те ж саме з благодаттю, що її я маю, вони всі могли б спастись. Господи, я знаю, що Ти не примушуєш нас бажати, якщо ми не забажаємо самі. Ти даєш благодать кожному; деякі не доводять її до досконалості, але я доводжу. Я повною мірою використовую те, що було мені дано, а інші не так – оце бо різниця між мною і ними.

Сперджен називає таку молитву диявольською. А потім додає, що кожен, хто стверджує, що прийшов до Христа без сили Духу, нічого не знає про те, що воно значить прийти до Христа[4]. Ідея така, що кожен справжній християнин на колінах – це кальвініст на практиці. Він визнає свою провину, зіпсутість і цілковиту залежність від Божої благодаті. Його надія спасіння неподільно пов’язана з Богом. Інколи буває благословенна неузгодженість між теоретичним армініанством і практичним кальвінізмом!

Проте нашою метою має бути послідовний кальвініст, чия практика узгоджується з доктриною. Кожен справжній християнин – це практичний кальвініст на колінах, проте Уорфілд зазначає, що: «Кальвініст – це людина, повна рішучості зберегти стан, якого вона набуває у молитві, у всіх своїх думках, своїх почуттях, своїх вчинках… Кальвініст – це людина, котра приймає рішення, що її інтелект, серце і воля будуть постійно перебувати на колінах і тільки опираючись на такий стан думає, відчуває і діє» [5]. Інакше кажучи: «Той, хто беззастережно вірує в Бога і рішуче прагне, щоб Бог був для нього Богом у всіх його думках, почуттях і бажаннях – у всіх діяннях його життя, інтелектуальних, моральних і духовних – у всіх стосунках, індивідуальних, соціальних і релігійних є, … по суті, кальвіністом»[6].

Суверенна благодать

Подібний практичний і емпіричний кальвінізм просто не може бути нашим власним плодом. Релігія, котра опирається на здобутки людини, навіть з певною задекларованою допомогою від Бога, є всього лиш релігією плоті, а «ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові» (Рим. 8:8). Наша плоть уособлює радикальну зіпсутість нашої гріховної сутності. По природі, ми лише зіпсована плоть, бо «що вродилося з тіла є тіло» (Ів. 3:6). Ми не в змозі нічого зробити, щоб врятувати себе від зіпсутості, яка намагається повищити нас самих і принизити Бога. Ми можемо замінити самоправедність неправедністю, зарозумілість фаталізмом, один симптом практичного армініанства іншим, проте ніяк не здібні привести себе до справжнього благочестя просто з певною допомогою від Бога.

               Божа суверенна милість має бути єдиними ліками від практичного армініанства. Тільки один Бог може зробити так, щоб ми дозволили Богу бути єдиним Богом. Тільки один Христос здібний навчити спасінню через одного лиш Христа. Тільки один славний Бог може спасти у Славу єдиного Бога. Лише одна благодать може спасти нас однією благодаттю. Як зазначає Римлянам 11:6, «А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок». Сама благодатність спасіння виключає будь-який вклад з нашого боку, а тому не позбавляє права отримати спасіння навіть найбільшого з грішників.

Ця суверенна благодать не просто якась абстрактна доктрина. Це реальність. Бог є Богом суверенної благодаті. Боже вибрання нечестивих грішників, що не кращі за інших, формує підвалини для спасіння чистої благодаті. Жертовна смерть Христа за Його народ гарантує спасіння чистої благодаті. Святий Дух здійснює спасіння чистої благодаті. Доказом цієї триєдиної благодаті є спасіння кожного, хто належить до Його народу. Радійте, бо ваше власне спасіння – це доказ Його чистої благодаті!

Славна пісня

Ніщо не приносить більшого задоволення чи більшого натхнення, аніж емпіричне пізнання цих неймовірних істин. Джордж Уітфілд, невтомний благовісник 18 століття, визнавав:

Доктрини нашого вибрання і вільного виправдання у Христі Ісусі кожного дня все більше і більше полонять моє серце. Вони наповнюють мою душу святим вогнем і надають мені великої впевненості в Бозі, Спасителі моєму. Сподіваюсь, ми запалюватимемо один одного цим вогнем… котрий понад усе знецінює людину і підносить Господа Ісуса. Тільки доктрини Реформації і ніщо інше не здібне до цього. Все інше залишає людині свободу волі і робить його, принаймні частково, власним спасителем… Я знаю, що Христос є всім у всьому. Людина ж ніщо: вона має свободу волі йти у пекло, проте жодної, щоб йти на небо – бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.

О, чудо доктрини вибрання і стійкості святих до кінця! Я переконаний, що доки людина не прийме вірою і не відчує ці важливі істини, вона не здібна вийти за межі самого себе. Лише бувши переконана і запевнена у застосуванні до власного серця, людина насправді житиме вірою!

Захоплення цими істинами примушувало Уітфілда проголошувати заклик Євангелії, запрошення і обіцянку спасіння всім, хто тільки міг чути, бо ж він знав, що проповідь Христа – це сила Божа до спасіння. Він проголошував і пропонував  повного Спасителя повністю загубленим і бачив як Спаситель робить те, що обіцяв: спасає грішників! 

               Якщо як церкви ми і далі бажаємо бути Реформатськими, давайте не будемо соромитись цих великих доктрин, знаючи, що вони – Божа сила для спасіння грішників, посох, їжа, одяг, відпочинок і пісня Його пілігримів. Навчаймо і слухаймо їх. Прагнімо переживати їхню силу, тому що ми не цінуємо того, що не пережили, а те, чого не цінуємо, легко викривити, забути і знехтувати. І навпаки, коли ми переживаємо ці істини і їх силу, ми запевняємося в них, досягаємо ясності розуміння. Це веде нас до того, щоб низько схилитись перед Богом у щирому каятті і смиренні, наповнює нас радістю і миром віри, збуджує бажання ходити з цим Богом. Це надає міцної впевненості щодо нас самих і надії щодо інших, налаштовує наше серце на пісню хвали, надихає мріяти про той день, коли вся честь за спасіння кожного з Його вибраних буде піднесена Богові у пісні: «Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!» (Об. 5:13).

Преп. Д. Кранендонк є асистентом редактора журналу The Messenger (Вісник) і пастором Вільної реформатської церкви округу Оксфорд (Free Reformed Church of Oxford County).


[1] C. H. Spurgeon, {}

[2] William S. Plumer, Vital Godliness: A Treatise on Experimental and Practical Piety (New York: American Tract Society), 7.

[3] B. B. Warfield, The Theology of John Calvin (Presbyterian Board of Education, 1909).

[4] C. H. Spurgeon, Sermon no. 52: Free Will – A Slave, preached December 2, 1855.

[5] B. B. Warfield, “What is Calvinism?” The Presbyterian (1904): 6-7.

[6] B. B. Warfield, The Theology of John Calvin.