Стаття з книги “Любий Тимофію… Листи служителю”

Любий Тимофію

Ти запитував мене в своєму останньому листі: озираючись на всі двадцять п’ять років свого служіння, що, ви вважаєте, було найкориснішим у загальному процесі вашого духовного життя, для проповіді і для пасторського служіння? На це запитання я відповім без вагань: дотримання стабільної дієти пуританських книг.

Читання пуританської літератури було для мене вагомим духовним підживленням впродовж цих тридцяти п’яти років. Святий Дух почав викривати мене, вказуючи на серйозність гріха і духовне значення закону, ще коли я був чотирнадцятирічним підлітком, і я тоді почав досліджувати Письмо і буквально поглинати пуританські книги, що стояли на книжковій полиці мого батька. Щовечора об 11-й годині мама кричала мені знизу: «Пора вимикати світло!» Але після того як гасло світло у батьків, я знову вмикав його у себе і читав до о пів на першу або до першої ночі. Я із задоволенням перечитав всі пуританські книги, надруковані видавництвом «Banner of Truth Trust», організував церковну бібліотеку, потім заснував некомерційну організацію під назвою «Bible Truth Books», а ще пізніше, ставши служителем, заснував організацію «Reformation Heritage Books». За своє життя я провів тисячі годин наодинці з пуританськими авторами, а за останні тридцять  п’ять  років  продав  десятки  тисяч  книг  пуританських авторів. Чому?

Спочатку дозволь мені коротко пояснити, що саме я маю на увазі під «пуританами», а потім показати, як читання праць цих самих пуритан може виявитися для тебе настільки корисним. Якщо просто, пуританами я називаю не тільки тих, хто був вигнаний із англіканської церкви в 1662 році відповідно до «Акту про однаковість», а й тих, хто в Британії та Північній Америці протягом декількох поколінь після Реформації працював, щоб перетворювати і очищати церкву і направляти народ до біблійного благочестивого життя відповідно до реформатських доктрин благодаті64. Пуританство виникло як відповідь, щонайменше, на три потреби: (1) потреба в біблійній проповіді і здоровій реформатській доктрині; (2) потреба в біблійному особистому благочесті, що підкреслює дію Святого Духа в вірі і способі життя віруючого; і (3) потреба в поверненні біблійної простоти літургії, шатам служителів і церковному управлінню, так щоб добре організоване церковне життя сприяло поклонінню триєдиному Богові, як це прописано в Його Слові65. Доктринально пуританство було широкою і живою формою кальвінізму; в практичному сенсі воно було добрим і привабливим християнством; що стосується благовістя, то воно було м’яким і наполегливим одночасно66. Джеймс Пакер писав: «Пуританство за своєю суттю було рухом духовного пробудження».

Тимофію, я хочу написати тобі два листи про те, як, із благословення Святого Духа, пуритани можуть тобі допомогти. Цей мій перший лист присвячений тому, як вони можуть допомогти особисто тобі, а другий, який я хочу написати трохи згодом, — про те, як вони допоможуть тобі в твоїй проповіді і вченні68.

Формуй своє життя Письмом

Більш ніж будь-які інші автори в історії церкви, пуритани показують нам, як формувати своє життя і служіння з допомогою Святого Письма.

Пуритани були людьми цієї Живої Книги. Вони любили Письмо, жили і дихали ним, насолоджуючись силою Духа, яка супроводжує Слово69. Вони розцінювали шістдесят шість біблійних книг як бібліотеку Святого Духа, яка була заповідана їм по благодаті. Вони розуміли, що в Писанні Бог говорить з ними, як батько зі своїми дітьми. Вони вважали Слово істиною, на яку можна покладатися всю вічність. Вони вважали його наділеним силою Духа для відновлення їхнього розуму і перетворення їхнього життя.

Пуритани досліджували, слухали і співали Слово з радістю і спонукали інших чинити так само. Пуританин Річард Грінхем писав про вісім особливих умов, з якими слід читати Святе Письмо: з ретельністю, мудрістю, підготовкою, роздумами, обговоренням, вірою, застосуванням і молитвою. Томас Ватсон наводить численні настанови щодо того, як належить слухати Слово. Він Радить: «Наближайтеся до нього зі святим апетитом і серцем, здатним навчатися. Слухайте Слово уважно, приймайте його з лагідністю і  розчиняйте його вірою. Потім зберігайте Слово, моліться над ним, практикуйте його і говоріть про нього іншим». «Жахливо, якщо люди йдуть у пекло, будучи обтяжені проповідями», — застерігає Ватсон. І навпаки, ті, хто сприймає Письмо «як лист — освідчення в коханні, отримане вами від Бога», відчує його зігріваючу, життєдайну силу.

«Харчуйтеся Словом», — вчив свою громаду пуританський проповідник Джон Коттон [John Cotton]. У передмові до Женевської Біблії є подібна порада, яка говорить, що Біблія — це «світло на наших стежках, ключ Царства Небесного, наша розрада в скорботі, наш щит і меч проти сатани, школа всякої мудрості, дзеркало, в якому ми бачимо Боже обличчя, свідчення Його благовоління і єдина їжа, яка живить наші душі».

Пуритани наполегливо закликали бути найвищою мірою словоцентричними в вірі і практичному житті. «Християнський довідник» [Christian Directory] Річарда Бакстера показує, наскільки надійним дороговказом для усього життя пуритани вважали Біблію. Кожне питання совісті було підпорядковане біблійним принципам. Генрі Сміт [Henry Smith] проповідував своїй громаді: «Ми завжди повинні тримати Слово Боже перед собою як своє правило і вірити лише тому, чому воно вчить, любити лише те, що воно приписує, ненавидіти лише те, що воно забороняє, робити лише те, що воно наказує»75. Чи не найкраще про це сказав Джон Флейвел: «Письмо вчить нас, як найкраще жити, як гідніше за все страждати і як найспокійніше помирати»76.

Безперестанку молися

Пуритани показують нам, що треба бути мужами молитви. І самі вони дійсно були людьми «таємної кімнати». У своїх «таємних кімнатах» — особливих усамітнених місцях молитви — в спальні, на горищі, в чистому полі — вони здіймали свій голос і волали до Бога небесного, щоб Він благословив їх і їхнє служіння, сім’ї, церкви і країни.

На відміну від багатьох сучасних пасторів, рівень духовного життя всіх пуританських служителів був однаково високим77. Я думаю, що пуритани були великими проповідниками перш за все тому, що вони були також великими молитовниками, які «боролися» з Богом, щоб Він послав Своє благословення на їхні проповіді.

Річард Бакстер сказав:

«Наше служіння має супроводжуватися не тільки проповіддю, а й молитвою. Не може проповідувати людям від щирого серця людина, яка не молиться абсолютно щиро. Якщо ми не приносимо наполегливих прохань до Бога, щоб Він дав людям віру і покаяння, то нам ніколи не судилося змусити їх повірити і покаятися». А Роберт Трайл також писав: «Деякі служителі з середніми здібностями і дарами виявляються набагато успішнішими за тих, що набагато перевершують їх у здібностях. І це не тому, що вони краще проповідують, а тому, що вони більше моляться. Безліч чудових проповідей були втрачені через  недолік  молитви під час їх підготовки».

Річард Бакстер

Тимофію, твої усамітнені молитви повинні просолювати твої проповіді з кафедри. Прийми до серця благословенний заклик Річарда Сіббса [Richard Sibbes]: «Служителя Христового люди часто поважають за виконання однієї половини роботи [публічне служіння], в той час як Бог може бути незадоволений ним через нехтування її другою половиною [молитвою]» (див. Дії 6:4). Подібно до пуритан, ревно відстоюй час своєї усамітненої молитви. Нехай пріоритетом для тебе буде духовне, вічне. Пам’ятай, що як тільки ти перестанеш пильнувати і молитися, ти викличеш цим духовний крах. Гостро усвідомлюй, що, як сказав Джон Флейвел [John Flavel], «людина об’єктивно може бути духовною, і водночас суб’єктивно вона може бути тілесною людиною»80. Повір, що, як зауважив Джон Оуен, «ніхто не може добре сказати ту проповідь, яку спочатку не сказав своєму серцю… Якщо слово не живе з владою в нас, воно не вийде з владою від нас».

Вчися роздумувати з молитвою

Мабуть, ніде пуритани не допомагають так добре, як своїм прикладом у підході до духовних біблійних роздумів. Вони говорили, що починати ці роздуми необхідно з прохання про допомогу до Духа Святого. Молися про силу, щоб приборкати свій розум і спрямувати погляд віри на це завдання. Як писав Едмонд Келемі [Edmund Calamy]: «Я б хотів, щоб ти молився Богу і просив просвітити твоє розуміння, оживити посвячення, запалити почуття і так благословити для тебе цей час, щоб, розмірковуючи про святе, ти став святішим, твої пожадливості більше умертвлялися, а твої чесноти більше зростали, щоб ти більше вмирав для світу і його марноти і піднімався ближче до небес і до небесного».

Пуритани також говорили, що, читаючи Письмо, треба вибрати вірш або доктрину для роздумів. Вони радили спочатку вибирати відносно легкі теми для роздумів. Наприклад, починай з атрибутів Бога, а не з доктрини про Трійцю. І розглядай лише по одній темі за один раз.

Крім того, вибирай теми, які найбільше підходять до твоїх теперішніх обставин і найбільш корисні для твоєї душі. Наприклад, будучи духовно пригніченим, думай про бажання Христа приймати бідних грішників і прощати кожному, хто приходить до Нього. Якщо тебе турбує твоя совість, думай про Божу обітницю дарувати благодать тим, хто кається. Відчуваючи фінансові труднощі, думай про дивовижну Божу турботу для нужденних.

Крім того, заучуй вибраний вірш (або вірші) або певні аспекти теми, щоб це стимулювало твої роздуми, зміцнювало віру і служило засобом божественного керівництва.

Потім спрямуй свої думки на Письмо або біблійну істину, не намагаючись при цьому вийти за межі того, що Бог відкрив. Використовуй свою пам’ять, щоб охопити все, що говорить Святе Письмо на дану тему. Згадуй останні проповіді і відповідні корисні книги.

Звертайся до «книги совісті, книги Письма і книги творіння», обдумуючи різні аспекти твоєї теми: їхні назви, причини, особливості, плоди та наслідки. Як колись Марія, складай всі ці слова в своєму серці. Думай над ілюстраціями, подібностями і відмінностями, щоб просвітити своє розуміння і запалити почуття. Після цього усвідомлено оціни значимість того, над чим ти розмірковуєш.

Звернуся до цитати Келемі [Calamy]. Якщо збираєшся роздумувати на тему гріха, «почни з опису гріха; перейди до поширеності гріха; подумай про походження і причину гріха, прокляті  плоди  і  наслідки  гріха,  властивості  і  характеристики гріха в цілому і особистого гріха зокрема; подумай про протилежність гріха — благодать, про метафори гріха, про найменування гріха і про все інше, що Святе Письмо говорить про гріх».

Необхідно зробити два застереження. По-перше, як писав Томас Мантон [Thomas Manton], «не обмежуй вільний дух правилами якогось методу. Бог закликає до віри, а не до логіки. Якщо християни обмежують себе такими правилами та приписами, вони себе стискають, і думки з них капають, як вода з дистилятора, а не ллються, як із джерела».

По-друге, якщо твій розум блукає, притримай його, коротко помолись про прощення, проси про силу, щоб не відволікатися, знову прочитай декілька відповідних текстів Письма і продовжуй. Пам’ятай, що читання Святого Письма, роздуми і молитва йдуть разом. Якщо слабшаєш в чомусь одному, берися за інше. Будь наполегливим; не здавайся сатані, залишаючи своє завдання.

Наступне. Зігрівай такі почуття як любов, жага, сподівання, сміливість, вдячність, завзяття і радість, щоб прославляти Бога. Веди розмову зі своєю душею. Скаржся на самого себе за свої слабкості і недоліки і розкривай перед Богом свої духовні бажання. Май віру в те, що Він допоможе тобі.

Пол Бейнс [Paul Baynes], говорячи про духовні роздуми як про один із «особистих засобів» благодаті, порівнює їх спочатку з тим, як споглядання чогось впливає на стан серця, а потім із процесом зачаття і народження: «А тепер подивіться на те, як після зачаття минає час до пологів і народження немовляти в належний час; так і душа спочатку думкою зачала, а потім ця думка торкається почуттів, тому що почуття спалахують від думки, наче порох, коли на нього потрапляє іскра. Коли зачіпаються почуття, тоді й воля знаходить спонукання і прихильність».

Потім, пробудивши свою пам’ять, судження і почуття, застосовуй ці роздуми до самого себе, щоб пробудити душу до завдань, що стоять перед нею, і втіхи, і щоб утримати її від гріха. Як писав Вільям Феннер [William Fenner], занурюйся в свою душу; передбачай і попереджай своє власне серце. Насичуй своє серце обітницями, застереженнями, милостями, судами і заповідями. Нехай в процесі роздумів досліджується твоє серце. Спонукай своє серце наближатися до Бога».

Досліджуй себе на предмет зростання в благодаті. Пригадуй минуле і задавай собі запитання: «Що я зробив?» Дивись у майбутнє, запитуючи: «Що мені дозволено зробити, Божою благодаттю?». Не задавай подібних запитань лише формально, а тільки виходячи зі святого прагнення і можливості зростати в благодаті Духа Святого. Пам’ятай, що «діла закону — важка робота; духовні роздуми — приємність і насолода».

Прислухайся до поради Келемі: «Якщо бажаєш отримувати користь від духовних роздумів, тобі слід заглиблюватися в деталі; і ти повинен так розмірковувати про Христа, щоб докласти Христа до своєї душі; і так міркувати про небеса, щоб докласти небеса до своєї душі». Живи відповідно до своїх роздумів (І. Нав. 1:8). Нехай духовне міркування і практика, наче дві сестри, йдуть пліч-о-пліч. Роздуми без практики тільки примножать твій осуд».

Після цього перетвори свої висновки на рішення. «Нехай твої рішення будуть твердими і сильними — не просто бажаннями, а твердо визначеними цілями або визначеннями», — писав Томас Уайт96. Нехай твої рішення допомагають протистояти  гріховним  спокусам.  Запиши  свої  рішення. І понад усе, прийми рішення завжди жити так, «як личить тому, хто розмірковує про святе й небесне». Довір себе, свою сім’ю і все, чим ти володієш, в Божі руки з «радісною покорою».

Завершуй молитвою, подякою, співом псалмів. «Роздуми — найкращий початок для молитви, а молитва — найкраще закінчення для роздумів», — писав Джордж Свіннок [George Swinnock]. Ватсон сказав: «Молися над своїми роздумами. Молитва все освячує; без молитви це лише нечестиві роздуми; молитва прикріплює роздуми до душі; молитва зав’язує вузол в кінці роздумів, щоб вони не були марними; молися, щоб Бог зберіг ці святі роздуми в твоєму розумі назавжди, щоб їхній смак назавжди залишився у твоєму серці». Дякуй Господу за допомогу в твоїх роздумах, а інакше, застерігає Річард Грінхем, «ми зазнаємо невдачі в своїх наступних духовних роздумах».

Віршовані варіанти перекладів псалмів — це чудова допомога в духовних роздумах. Саме така — віршована — форма сприяє запам’ятовуванню. І це Боже Слово, так що вони цілком підходять для роздумів. А будучи «повною анатомією душі» (Кальвін), вони пропонують великий матеріал і керівництво для роздумів. Як прохання (Пс. 71:20) і подяки (Пс. 116:1), псалми підходять і взагалі для роздумів, і для їх правильного   завершення.

Джозеф Хол [Joseph Hall] писав, що для нього великою втіхою було на завершення своїх роздумів підносити «серце і голос до Бога, співаючи один-два вірші з псалмів Давида», які відповідали його настрою і темі духовних роздумів. «В таких випадках серце сповнюється великою радістю і насолодою». Джон Лайтфут [John Lightfoot] додає: «Співаючи хвалу Богові, ми маємо можливість роздумувати над духовними речами більше, ніж виконуючи будь-яке інше публічне служіння. При цьому серце найдовше утримується на тому, що вимовляють вуста. Коли ми молимося або слухаємо, речення і фрази швидко змінюють одне одного; а при співі вони звучать довго».

Нарешті, не переходь занадто швидко від духовних роздумів до справ цього світу, інакше, як застерігає Томас Гаудж [Thomas Gouge], «тим самим ти раптово згасиш той духовний вогонь, який запалився в твоєму серці за цей час». Пам’ятай, що одна година таких роздумів «цінніша за тисячі проповідей, — говорив Ашер, — і це зовсім не принижує Слово, а віддає йому честь».

Терпи лихо по-християнськи

Пуритани показують нам, як переживати важкі часи. Згадаймо шотландських братів, Ебенезера і Ральфа Ерскінів. Крім усіх релігійних протистоянь, які впродовж двадцяти п’яти років гасили їхню радість у служінні, вони перенесли багато особистих нещасть. Ебенезер Ерскін поховав свою першу дружину, коли їй було тридцять дев’ять років; його друга дружина померла за три роки до його власної смерті. Він також втратив шістьох із своїх п’ятнадцяти дітей. Ральф Ерскін поховав першу дружину, коли їй було лише тридцять два, а також дев’ятьох із своїх тринадцяти дітей. Троє синів, які досягли зрілості, стали служителями, але один із них сприяв тому, щоб змістити свого рідного батька.

Ерскіни чудово розуміли, що у Бога, як сказав один пуританин, «лише один Син без гріха, і немає жодного без скорбот». Їхні щоденники, настільки типові для пуритан, дихають покорою серед скорбот, яка возвеличує Христа. Коли перша дружина Ебенезера Ерскіна знаходилася на смертному одрі, а незадовго до цього він поховав кількох їхніх дітей, він писав:

«Я випробував жезл Божий на своїй сім’ї через важку хворобу моєї дорогої дружини, на яку Господь поклав руку Свою, і ця рука на ній до цих пір важка. Але як же я хотів би звіщати хвалу Його благодаті, яка знову незаслужено відвідала мене сьогодні. Він був зі мною і потай, і відкрито. Я відчув пахощі Саронської троянди, і душа моя оновилася, знову споглядаючи Його в досконалості Його особистості як Еммануїла і в достатності Його вічної праведності. Моя згасла надія ожила, побачивши Його. Мої кайдани ослабли, і тягар скорботи моєї став легшим, коли з’явився Він… «Ось я, нехай Він робить зі мною те, що здається правильним Йому». Якщо Він покличе мене піти до вод Йордану, то чом би й ні, якщо на те буде Його свята  воля? Тільки  будь  зі  мною,  Господи,  і  нехай «Твоє жезло й Твій посох» втішають мене, і тоді я не буду боятися йти долиною скорботи або пройти долиною смертної темряви».

Ми можемо навчитися у пуритан, що скорботи потрібні, щоб упокорювати нас (Повт. 8:2), щоб вчити нас, що таке гріх (Соф. 1:12), і щоб привести нас до Бога (Ос. 5:15). «Скорботи — це алмазний пил, яким небо полірує свої діаманти», — писав Роберт Лейтон [Robert Leighton]. Тимофію, розглядай Божий жезл страждань як Його засіб, щоб більш повною мірою відобразити в тобі образ Христа, так щоб ти був учасником Його праведності й святості (Євр. 12: 10-11). Нехай труднощі спонукають тебе ходити вірою і віддаляють тебе від цього світу. Як писав Томас Ватсон, «Богові завгодно, щоб цей світ теліпався, як розхитаний зуб, який легко вирвати, не завдаючи нам особливого занепокоєння». Прагни того, щоб завдяки благодаті скорботи піднімали твою душу до небес і прокладали тобі дорогу до слави (2 Кор. 4:7).

Якщо ти зараз переживаєш серйозні труднощі, навчися у пуритан не переоцінювати ці труднощі. Почитай «Підбадьорення для засмучених» Вільяма Бріджа (William Bridge, A Lifting Up for the Downcast), «Німий християнин під караючим  жезлом»  Томаса  Брукса  та  «Очеретина  надломлена і ґніт тліючий» Річарда Сіббса. Пам’ятай, що життя коротке, а вічність — назавжди. Ти молодий, але і тобі пуритани дали б слушну пораду: більше думай про майбутній вінок і вічне спілкування з триєдиним Богом, святими і ангелами, ніж про тимчасові скорботи. Як писав Джон Трапп [John Trapp], «хто поспішає на свою коронацію, тому не варто надто турбуватися через дощову погоду».

Тут ти лише орендуєш помешкання; особняк чекає на тебе у славі. Не занепадай духом. Жезл Пастуха тримає батьківська рука любові, а не караюча рука суду. Думай про Христа в своїх скорботах — хіба не були Його скорботи набагато тяжчими за твої, незважаючи на те, що Він був зовсім-зовсім невинний? Думай про те, як Він виступає за тебе, як Він молиться за тебе, як Він допомагає тобі досягати тих цілей, які перед тобою ставить. В кінці Він буде прославлений через твої страждання. Як тонко зазначив Джон Буньян, «Божі люди — немов ті дзвони: чим сильніше по них б’ють, тим краще вони лунають».

Бог використає твої складні обставини ще й для того, щоб ти краще проповідував, — як Він це робив і з пуританами. Джордж Уайтфілд [George Whitefield] писав:

«Служителі ніколи не пишуть і не проповідують так добре, як під вагою хреста; Дух Христа, Дух слави тоді спочиває на них. Саме завдяки цьому, безперечно, пуритани і стали… такими палаючими і сяючими світильниками. Коли вони опинилися поза законом відповідно до «акту Чорного Варфоломія» [Акт про однаковість 1662 року] і були вигнані зі своїх почесних місць, де вони служили, щоб натомість проповідувати в клунях та на полях, при дорогах і загорожах, вони почали писати і проповідувати по-особливому, як такі, що мають владу. Хоча вони вже мертві, проте продовжують говорити через свої книги; особливе помазання перебуває з ними й сьогодні».

Те «особливе помазання», про яке говорить Уайтфілд, — це практичне, христоцентричне помазання, яке стало результатом того, що в школі страждань вони опанували мистецтво бути задоволеними. Переживаючи страждання, пуритани відчували глибокий духовний мир, втіху і розраду в Христі. Так само повинні жити і ми, Тимофію. Прочитай працю Джеремая Берроуза «Рідкісна коштовність християнської задоволеності», [Qeremiah Burroughs, The Rare Jewel of Christian Contentment]. Вона навчить тебе перетворювати скорботи на радість. І наступного разу, коли в процесі служіння ти зазнаватимеш ударів від людей, сатани або ж своєї совісті, ти не нарікай, а краще неси ці болі до Христа і проси, щоб Він освятив їх Своїм Духом, щоб ти міг стати зразком духовної задоволеності для своєї пастви.

Відкидай гординю

Пуритани показують нам, як потрібно справлятися з гординею в служінні. Бог ненавидить гординю (Пр. 6:16-17). Він ненавидить пихатих всім Своїм серцем, проклинає їх Своїми устами, і карає їх Своєю рукою (Пс.118:21; Іс. 2:12, 23:9). Гординя була першим ворогом Бога. Вона була першим гріхом у раю і буде останнім, від чого ми звільнимося, коли помремо.

«Гординя — сорочка душі, першою її одягаємо, останньою знімаємо», — писав Джордж Свіннок.

Серед усіх інших гріхів гординя займає унікальне положення. Більшість гріхів відводять нас від Бога, гординя ж відкрито виступає проти Нього Самого. Як говорив Генрі Сміт, вона піднімає наші серця вище за Бога і проти Бога. Гордість прагне повалити Бога і запанувати самій. Пуритани не вважали себе невразливими проти цього гріха. Через двадцять років після свого навернення Джонатан Едвардс мучився через «бездонні, нескінченні глибини гордині», яка залишалася в його серці.

Гординя псує нашу працю. Річард Бакстер говорив: «Після того як гординя складе проповідь, вона не залишить нас і за кафедрою. Вона підкаже нам тон і жести, з якими ми будемо її проголошувати. Вона не дозволить нам сказати щось таке, що може не сподобатися нашим слухачам. Вона змусить нас гнатися за дешевими схваленнями наших слухачів. Вона підштовхує людей домагатися свого і шукати своєї власної слави».

Гординя багатолика. Джонатан Едвардс говорив, що вона набуває безлічі форм і облич і вкриває серце, наче шари цибулини — знявши один шар, негайно бачиш наступний.

Ми, служителі, що завжди знаходимося у всіх на видноті, особливо схильні до гріха гордині. Річард Грінхем писав із цього приводу: «Чим благочестивіша людина і чим більше на ній милості й благословення Божого, тим більше їй потрібно молитися, бо сатана найбільше виступає проти неї, а також така людина найбільше схильна надиматися самовдоволеною святістю».

Гордість живиться чим завгодно: видатними здібностями і мудрістю, незначним компліментом, періодом успішності, закликом служити Богові на престижному місці і навіть честю постраждати за істину. «Цей гріх важко заморити голодом, адже він може виживати на чому завгодно», — пише Річард Майо.

Пуритани говорили, що якщо ми вважаємо себе невразливими для гріха гордині, тоді нам варто запитати себе: наскільки ми залежимо від похвали людей, нас оточують? Чи не дбаємо ми, бува, про свою репутацію як благочестивих людей більше, ніж про саме благочестя? Що говорять нам про наше служіння подарунки і нагороди від інших? Як ми реагуємо на критику людей зі своєї громади?

Благочестивий служитель бореться з гординею, тоді як світська людина підживлює її. Коттон Мезер [Cotton Mather] писав так про свої переживання:

«Коли гординя… наповнювала мене невимовною гіркотою і сум’яттям  перед обличчям  Господнім, я спробував поглянути на неї як на образ самого диявола, що противиться образу і благодаті Христа. Я спробував розглядати її як зневагу проти Бога і засмучення Святого Духа — як безумну глупоту з боку того, хто не має в собі нічого доброго і чия природа неймовірно зіпсована».

Томас Шепард [Thomas Shepard] також боровся з гординею. Запис у його щоденнику від 10 листопада 1642 року говорить: «Я мав таємний піст, щоб мені побачити всю славу Євангелія… і щоб перемогти всі залишки гордині в своєму серці»109.

Чи можеш ти сказати, що борешся проти гордині разом із цими пуританськими пасторами? Чи достатньо ти дбаєш про своїх братів у служінні, щоб застерігати їх від цього гріха? Коли Джон Еліот, пуританський місіонер, помічав, що котрийсь із служителів занадто високої думки про себе, то говорив йому: «Вчися умертвляти тіло, брате, вчися умертвляти тіло».

Як нам боротися з гординею? Чи розуміємо ми, наскільки глибоко вона гніздиться в нас і яку велику загрозу вона несе для нашого служіння? Чи запитуємо ми коли-небудь себе, як це робив пуританин Річард Майо: «Чи має підстави пишатися той, хто грішив так, як ти грішив, і жив так, як ти жив. Хто втратив так багато часу, і зловживав настільки багатьма милостями, і нехтував такою великою кількістю обов’язків, і втрачав такі великі можливості?.. Хто так засмучував Духа Святого, так порушував Божий закон, так ганьбив ім’я Боже? Чи слід пишатися людині, у якої серце таке, як у тебе?»

Тимофію, якщо ти хочеш убивати світську гординю і жити в благочестивому смиренні, дивись на свого Спасителя, все життя Якого, як висловився Кальвін, «було суцільною низкою страждань». Немає місця кращого, ніж Гефсиманія і Голгофа, де б можна було виховувати смирення. Коли до тебе підходить гординя,  просто  подумай,  як  сильно  відрізняється  гордий служитель від нашого смиренного Спасителя. Заспівай разом із Ісааком Уотсом:

Коли на дивний хрест погляну, Де помирав мій славний Цар, Все, чим пишався, відкидаю, Соромлюсь всього, що я мав.

Ось іще кілька гарних способів приборкувати гординю, яким можна навчитися у пуритан та їхніх послідовників:

  • Сприймай кожен день як можливість забути про себе і послужити іншим. Авраам Бут пише: «Не забувай, що вся твоя робота — служити, а не приймати закони, що в церкві ти не пан, а слуга». Вже сам процес служіння впокорює.
  • Прагни глибше пізнавати Бога, Його атрибути та Його славу. Йов та Ісая вчать нас, що ніщо не упокорює так, як пізнання Бога (Йов 42; Іс. 6).
  • Читай біографії видатних віруючих, наприклад, «Щоденники» Уайтфільда, «Життя Девіда Брейнерда» і «Ранні роки» Сперджена. І, як говорив д-р Ллойд-Джонс, «якщо навіть це вас не змусить приземлитися, то можу запевнити вас, що ви просто професіонал і ваше становище безнадійне»113.
  • Щодня згадуй, що «перед загибіллю гордість буває, а перед упадком бундючність» (Пр. 16:18).
  • Молися про смиренність. Пам’ятай, як у відповідь на запитання «які три чесноти найпотрібніші для служителя», Августин сказав: «Смирення. Смирення. Смирення».
  • Більше думай про невідворотність смерті, неминучість Судного дня і неосяжність вічності.

Покладайся на Духа

У всьому, що говорили і робили пуритани, вони показували свою глибоку залежність від Святого Духа. Вони глибоко усвідомлювали, що самі не здатні привести кого-небудь до Христа  і  що  навернення  має  неймовірно  велике  значення.

«Бог ніколи не доручав вам навертати тих, до кого Він посилає вас. Ваше завдання — проголошувати Євангеліє», — говорив служителям Вільям Гурнелл.

Річард Бакстер писав:

«Навернення — це дуже особливий процес, і далеко не всі розуміють його правильно. Зовсім непросто спрямувати земний розум до небес і показати людині дивовижні риси Бога, щоб вона була охоплена такою любов’ю до Нього, яка ніколи не згасне. Непросто спонукати людину шукати притулку в Христі і з вдячністю прийняти Його як життя своєї душі; непросто змінити весь перебіг і напрям життя людини так, щоб вона відкинула те, що вважала своїм щастям, і знайшла своє щастя там, де не знаходила його ніколи раніше».

Річард Бакстер

Пуритани були переконані, що і проповідник, і слухач повністю залежать від дії Духа, що виконує відродження і навернення, як Йому завгодно. Дух Святий приносить Божу присутність в серце людини. Це Він спонукає грішника шукати спасіння, оновлює зіпсовану волю і вкорінює духовні істини в кам’янистому серці. Як писав Томас Ватсон, «служителі стукають в двері людських сердець, а Святий Дух приходить з ключами і відкриває ці двері».

Джозеф Еллейн [Joseph Alleine] сказав: «У жодному разі не думайте, що ви можете самі навернути себе. Щоб пережити рятівне навернення, ви спочатку повинні впасти у відчай у спробах досягти його власними силами. Це воскресіння з мертвих (Еф. 2:1), нове творіння (Гал. 6:15; Еф. 2:10), дія абсолютної Всемогутності (Еф. 1:19)».

Особливо тобі, Тимофію, як молодому служителю слід твердо знати, що відроджуюча дія Духа, як писав Джон Оуен, «непогрішна, непереможна, непереборна і завжди дієва»; вона «усуває всі перепони, долає будь-який опір і неодмінно дає потрібний результат». Всі описи дії Духа, що мають на увазі якусь іншу доктрину, суперечать Святому Письму.

Джеймс Пакер писав: «Слід уникати будь-якого психологічного тиску з метою прискорити «прийняття рішення», оскільки насправді це буде зухвалою спробою вторгнутися у володіння Святого Духа». Далі він пише, що такий тиск може навіть нашкодити, тому що хоча «він і може привести до зовнішніх ознак «прийняття рішення», проте не може вчинити саме відродження і зміни серця. Коли ці «рішення» втрачають силу, то людина, яка їх приймала, стане несприйнятливою до Євангелія і противитиметься йому».

Пакер робить цілком пуританський висновок: «Благовістя слід розуміти швидше як тривалу програму терплячого навчання і настанови, в якій Божі служителі просто прагнуть вірно доносити євангельську звістку і застосовувати її до життя людей, при цьому залишаючи Духу Божому вирішувати, яким способом і з якою швидкістю Він буде залучати людей до віри через цю звістку».

Пам’ятай, Тимофію, благословення Святого Духа завжди необхідне для того, щоб вірно проповідувати — як для навернення грішників, так і для зростання віруючих у благодаті, і Він дасть його. Нехай тебе підбадьорює віра в це. Боже Слово зробить свою дію через Духа Святого (Іс. 55:10-11; Ів. 3:8). «Вестмінстерський повний катехізис» (пит. 155) говорить, що завдяки дії Духа Божого «особливо проповідь Слова стає дієвим засобом для того, щоб навчати, переконувати і впокорювати грішників; щоб змусити їх відректися від себе і привести їх до Христа; щоб уподібнити їх Йому і підпорядкувати

Його волі; зміцнити їх проти спокус і пороків; щоб вони могли зростати в благодаті, а серця їхні утверджувалися в святості і втішалися вірою на спасіння».

Живи в двох світах

Пуритани показують нам, як жити, усвідомлюючи існування двох світів. «Вічний спокій святих» Річарда Бакстера — дивовижна демонстрація тієї сили, яку, очікуючи небес, ми повинні мати, щоб вона направляла, контролювала і надихала наше життя на цій землі. Незважаючи на свій обсяг — а це понад 800 сторінок, — ця книга стала настільною в пуританських домівках, поступаючись хіба що «Подорожі пілігрима» Джона Буньяна (яка, до речі, в алегоричній формі підтверджує мій аргумент). Пілігрим Буньяна прямує до Небесного міста, про яке він ніколи не перестає думати, окрім тих винятків, коли переживає якусь духовну недугу.

Пуритани вірили, що небо слід тримати «в полі зору» впродовж усієї земної подорожі. Вони серйозно ставилися до новозавітного вчення про реальність двох світів та до позиції віруючого, що виражається твердженням «вже, але ще ні». Цим вони підкреслювали, що якщо мати в думках «надію слави», то це допомагатиме нам тут, на землі, скеровувати своє життя і утримувати його на прямих шляхах. Щоб жити в світлі вічності, пуританам часто було потрібне радикальне самозречення. Тимофію, не ставай своєкорисливим, духовно безтурботним служителем, але навпаки, відмовляйся схилятися до будь-чого, чого ти не можеш прагнути або про що не можеш молитися в світлі неосяжної цінності вічності. Подібно пуританам, живи з твердим переконанням, що радість небес заповнить всі поневіряння і скорботи, біди і страждання, які нам належить перенести на землі, якщо ми бажаємо вірно слідувати за Христом. Сприймай готовність померти як перший крок до вміння жити. Вважай цю землю Божою роздягальнею і тренажерним залом, де ти готуєшся до небес. Кілька років тому, відвідуючи церкву Роберта Мюррея Мак-Чейна в Данді, я не міг не попобачити велику кам’яну плиту, приблизно 2,5 на 2,5 метра, біля входу на прилегле до церкви кладовище. Я опустився на коліна, щоб змахнути пил, що вкривав єдине слово, викарбуване в центрі цієї плити.

Я провів пальцями по цьому напису: «Вічність» — це було все. Швидше за все, Макчейн, який був пронизаний пуританським духом, розмістив тут цю плиту з тією метою, щоб ніхто не міг відвідати цвинтар, не задумавшись над серйозною реальністю свого майбутнього.

Коли Джонатану Едвардсу було тринадцять років, він написав у своєму щоденнику: «Боже, поклади відбиток вічності на мої очі». Любий Тимофію, нехай це стане і твоєю щоденною молитвою: «О, Триєдиний Боже, поклади відбиток вічності на мої очі, на мою свідомість, на мою душу, на руки і ноги, на сім’ю і публічне служіння, так, на все моє єство і служіння — на кожну мою проповідь, на кожен урок, на кожне пасторське відвідування і на кожну написану мною статтю. Допоможи мені проповідувати так, як це робив би той, хто помирає, звертаючись до тих, хто також стоїть на порозі смерті. Допоможи мені завжди жити на краю вічності — підперезавши стегна, з взуттям на ногах і з посохом у руках — готовим будьякого дня зустрітися з Тобою, живим Богом».

Висновок: наслідуй духовність пуритан

У пуритан можна вчитися ще дуже багато чому, Тимофію: це те, як вони підтримували авторитет Письма, біблійне благовістя, реформу церкви, духовність закону, проповідували про духовну боротьбу проти гріха, що живе в нас, про синівський страх перед Богом, про жахливість пекла і славу небес… Проте мій лист і так вже задовгий. Якщо ж сказати коротко, то я пораджу тобі, як і самому собі: наслідуй духовність пуритан. Давай будемо ставити собі такі запитання: чи прагнемо ми, подібно до пуритан, прославляти триєдиного Бога? Чи спонукає нас до дії біблійна істина і біблійний вогонь? Чи поділяємо ми пуританське переконання, що неймовірно важливе значення має навернення і зодягання в праведність Христа? Недостатньо просто читати праці пуритан. Пробудження інтересу до пуритан — це не те саме, що відродження пуританства. Нам потрібно, щоб внутрішній духовний світ пуритан — справжнє, біблійне, свідоме благочестя, яке вони демонстрували, — було в нашому житті, в наших серцях і в наших церквах.

Тимофію, зважуся зробити тобі виклик. Чи будеш ти благочестиво жити у Христі Ісусі, як жили пуритани? Чи підеш ти далі, і не будеш тільки вивчати їхні книги, обговорювати їхні ідеї, згадувати їхні досягнення і засуджувати їхні невдачі? Чи будеш ти демонструвати такий послух Слову Божому, який вони відстоювали? Чи будеш ти служити Богові, як служили Йому вони? Чи будеш ти жити, тримаючи в полі зору вічність, як і вони? «Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!» (Єр. 6:16).

З найщирішими побажаннями, раб Господній
Джоел Бікі.