У баптистських церквах повторне хрещення здійснюється для тих, хто були охрещені у дитинстві. Якщо до баптистської церкви бажають приєднатися вихідці з деномінацій, де хрестять немовлят, то вони можуть зробити це лише після повторного хрещення. Необхідність даного кроку баптисти пояснюють, посилаючись на приклад Ісуса, Який був обрізаний у дитинстві, а потім охрестився вже у дорослому віці. На цій підставі вони дійшли висновку, що для нас також припустимо приймати повторне хрещення по досягненню дорослого віку, незважаючи на те, що ми вже були охрещені у дитинстві. Однак екзегетичне підґрунтя такого висновку дуже хитке. У цьому розділі ми розглянемо хрещення Ісуса і зміст того обряду, який здійснював Іван Хреститель.

Про хрещення Ісуса розповідається в Мт. 3, Мр. 1 і Лк. 3. Показовим є те, що Сам Ісус підкорився не тому обряду, який відомий нам як християнське хрещення в ім’я триєдиного Бога, а тому хрещенню, яке здійснював Іван Хреститель. Важливе значення має питання, чи є хрещення Івана рівнозначним хрещенню, яке було запроваджене Ісусом Христом і здійснюється християнською Церквою.

Автор цієї книги відстоює погляд, що хрещення Ісуса Іваном Хрестителем відрізняється від християнського хрещення. Тому порівняння між нашим християнським хрещенням і тим хрещенням, яке прийняв Христос, не дуже доречні. Факт хрещення Ісуса у дорослому віці, при тому що Він був обрізаний у дитинстві, не може розглядатися як біблійна підстава для баптистської практики повторного хрещення. Підтвердження такому судженню можна знайти в самих постаті та хрещенні Івана Хрестителя, а також у причинах, за якими Ісус охрестився у нього. В Мт. 3:15 повідомляється про те, як Христос пояснив Івану Своє бажання охреститися у нього: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. Тоді допустив він Його».

Слід пам’ятати, що впродовж перших тридцяти років Свого життя Ісус лишався в тіні. Лише під час хрещення Ісус з’явився перед громадськістю, після чого став відомий як Спаситель грішників. Тому саме хрещення можна вважати початком громадського служіння Христа на землі.

Із приходом Івана Хрестителя над землею зійшла лише перша зоря, але тепер наближалося вже повне світло «Сонця Правди» (Мл. 4:2). Прийшов час Ісусові покинути Назарет, власне ремесло та дім матері. Тепер Він повинен розпочати громадську частину служіння, яке доручив Йому Отець, і понести на Собі гріхи світу.

Щоб усвідомити значення хрещення Христа, ми повинні зрозуміти завдання, покладене на Івана Хрестителя. Його діяльність була цілком зосереджена на майбутньому Месії, а тому здійснювалась під час пришестя Христа.

Іван Хреститель як передвісник Христа

Іван Хреститель був передвісником Христа і готував народ до Його приходу. Місія Хрестителя була зосереджена на Царстві Божому, яке мало встановитися із приходом Ісуса. Діяльність Івана складалася із проповіді і хрещення в очікуванні Месії. Головний зміст його вістки підсумований в Мт. 3:2: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»

Підготовча робота Івана Хрестителя проклала шлях для пришестя Христа. Іван вказав на Христа як на Спасителя світу. Коли Ісус прийняв хрещення від Івана, то повністю підтвердив проповідь останнього. Після хрещення всі могли переконатись, що Він став виконанням вістки Івана. Віднині Царство Боже прийшло в світ. Після хрещення Ісуса підготовча робота Івана Хрестителя втратила актуальність, оскільки пришестя Христа вже настало.

Аби показати, що із приходом Ісуса завдання Івана Хрестителя було виконане, Й. П. Верстіг наводить наступні міркування.[1]

По-перше, Іван проповідував народу, бо Царство Небесне мало ось-ось настати: воно «наблизилось», як проголосив він у Мт. 3:2. Це сповіщення займало особливе місце в його проповіді і хрещенні. Люди відчували, що незабаром має відбутися щось дуже важливе: прийде Месія. Коли ж Христос нарешті почав Свою діяльність, мета проповіді Івана загалом була виконана.

По-друге, автори Євангелій запевняють, що діяльність Івана була виконанням старозавітних пророцтв стосовно передвісника, який повинен був проголосити прихід Христа. В Мт. 3:3 сказано: «Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Схожі слова зустрічаються в Мр. 1:2-3: «Як у пророка Ісаї написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Ще одне підтвердження міститься у Луки: «як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! Нехай кожна долина наповниться, гора ж кожна та пригорок знизиться, що нерівне, нехай випростовується, а дороги вибоїсті стануть гладенькі, і кожна людина побачить Боже спасіння!» (Лк. 3:4-6). Усі ці вірші в один голос свідчать, що мета служіння Івана полягала в підготуванні світу до приходу Господа.

По-третє, важливу роль відігравав одяг Івана. З Мт. 3:4 ми дізнаємося, що «Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий». Своїм вбранням Хреститель нагадував народу пророка Іллю. Як свідчить 2Ц. 1:8, Ілля також носив одяг з верблюжого волосу, а стегна його були оперезані шкіряним поясом. За днів Івана євреї вірили, що перед появою Месії Господь знову пошле Іллю, щоб підготувати людей до його приходу. Про це пророкував Малахія: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!» (Мл. 4:5).

По-четверте, в Євангеліях неодноразово згадується, що Іван проповідував у пустелі. Це суттєво, оскільки євреї вірили, що Господь виведе Свій народ у пустелю, де буде «говорити до серця» його, і в цьому контексті пошле йому Месію (Ос. 2:16). Коли Ісус прийшов охреститися до Івана в пустелю, вони могли збагнути, що Месія нарешті знаходиться серед них.

По-п’яте, важливе значення має заклик Івана до покаяння, оскільки він передбачав прихід Христа. Народ повинен був покаятися, перш ніж Месія встановить Своє Царство. Тих, хто відмовиться від покаяння, Месія мав знищити. Біля кореня дерева вже лежала напоготові сокира. Внаслідок відмови охреститися і принести плоди покаяння вперті грішники мали потрапити у невгасимий вогонь. Усі ці очікування передували пришестю Христа.

Останнє підтвердження думки щодо завершення служіння Івана із приходом Ісуса полягає в тому, що Іван не лише хрестив, але й попереджав людей про близький прихід Того, Хто виявиться набагато більшим від нього: «Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем» (Мт. 3:11). Таким чином він вказував на пришестя Христа. Месія прийшов, щоб хрестити людей Святим Духом і принести на землю суд. Ті, хто не повірили у Нього, вже були засуджені. Ось чому із приходом Христа завдання Івана Хрестителя було виконане. Хрещення Христа стало офіційним початком Його месіанського служіння і сигналізувало про завершення діяльності Івана як передвісника. Прийнявши хрещення, Ісус фактично завершив працю Івана Хрестителя і виявив Свою згоду із тим, що проповідував і робив Його передвісник.

Хрещення Ісуса і заступницьке служіння

Іван проповідував людям і хрестив їх в річці Йордан. Основу його хрещення формують старозавітні ритуальні омовіння. Коли люди ставали ритуально нечистими, вони потребували очищення через омовіння водою. Спробуйте уявити вплив проповіді Івана Хрестителя, коли він оголосив ізраїльтянам, що вони нечисті і повинні визнати свої гріхи та покаятися, прийнявши водне хрещення. Ізраїльський народ, який вважав себе чистим і непорочним, а також таким, що належить Богу, потребував очищення. Яким же потрясінням мала стати ця звістка для євреїв! Вони були нечистими в очах Божих, винними у порушенні всіх Його заповідей. У такому стані вони були не готові до зустрічі з Месією. Їм необхідно було покаятися і та омитися через Іванове хрещення.

За таких обставин Ісус прийшов до Івана і попросив охрестити Його. Для Хрестителя це стало повною несподіванкою. Спершу Іван відмовився хрестити Ісуса, бо Той не потребував очищення, оскільки був чистим і безгрішним. Саме Іван потребував хрещення від Ісуса, а не навпаки. Проте, не зважаючи на обґрунтованість відмови Івана, Ісус наполіг, щоб той охрестив Його.

Іван змушений був поступитися після слів Ісуса: «так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:15). Ісус бажав охреститися, аби виповнити волю Божу та видалити гріхи всього світу. Він прийшов, щоб взяти на Себе гріхи Свого народу і вважатися нечестивим перед Богом. Він прийняв на Себе прокляття гріха, оскільки це було єдиним способом знищити гріхи людей і стати їх досконалим Спасителем (Гл. 3:13). Івану було дуже складно сприйняти це. Хреститель не розумів, яким чином він, грішна людина, може охрестити безгрішного Ісуса.

Згадайте, що саме проповідував Іван як передвісник Царя: «вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:10). Нарешті цей Цар прийшов, тож хіба міг очікувати той, хто усвідомлював свою гріховність, на щось інше, окрім суду, який вчинить Цар? Такими є очікування кожного грішника перед зустріччю із Богом.

Однак, коли Христос прийшов, то замість виконання суворого присуду, Він попросив охрестити Його. Ісус зійшов у ту ж саму воду Йордану, куди приходили хреститися всі грішники. Ісус став, як один з них, з однією лише відмінністю: Він не сповідувався у гріхах, оскільки не мав таких. Натомість Він Сам став гріхом в очах Свого Бога і Отця.

Вдумайтеся: Ісус Христос приймає хрещення! Він спускається в ту саму воду і погоджується вважатися грішником! В цьому виявляється величність і незбагненність Його любові. Окрім неї, ніщо інше не могло змусити Його до такого неймовірного приниження. Він міг би просто прийти та підняти сокиру, вчинивши справедливий суд, але не зробив цього. Натомість незбагненна любов спонукала Його прийти до Йордану та разом з іншими грішниками зануритися у його воду.

Щоб «виповнити усю правду», Ісус добровільно потрапив під осудження Боже. Він прийшов, щоб забрати на Себе усі гріхи та неправди Свого народу. Він прийшов, щоб покласти Свою голову під сокиру, яку Іван поклав до кореня дерева. Він згодився бути зрубаним сокирою Божого гніву. Цю дивовижну істину нам ніколи не вдасться осягнути повною мірою. Навіть передвісник, Іван Хреститель, не міг цілком збагнути цього милостивого самозречення.[2]

Хрещення Ісуса як помазання на священицьке служіння

Хрещення Ісуса було вираженням не лише того, що Він взяв на Себе гріхи Свого народу, але й символом Його помазання на служіння. Аарон був помазаний на первосвященика, Давид – на царя, а Єлисей – на пророка. Для цього використовувалась спеціальна олива. Помазання символізувало як відокремлення особи для певного завдання, так і наділення її повноваженнями та засобами для його виконання.

Євангелісти розповідають, що після хрещення Ісус прийняв Святого Духа. Тепер Він був привселюдно відділений з-поміж інших та помазаний Святим Духом на здійснення служіння Посередника і Спасителя. Хрещення Христа стало Його інавгурацією на посередницьке служіння і помазанням як царя, пророка і священика.

У Старому Заповіті наводяться різні вимоги до помазання священиків. Ці ж обрядові вимоги були дотримані під час хрещення Ісуса. Зміст деяких обрядів посвячення священиків містяться у Лв. 8 та Вх. 30. Для посвячення на служіння священик повинен був пройти ритуал очищення через омовіння. Водне хрещення Ісуса стало виконанням цієї вимоги. Хоча Христос вже був без гріха і пороку, омивання через хрещення потрібне було для дотримання усіх праведних приписів, передбачених Законом. В Чс. 4:3 сказано, що священикові мало бути не менше тридцяти років, а згідно Лк. 3:23 Ісусу було тридцять років, коли він прийшов до Івана, щоб охреститися.

Після омовіння ізраїльський священик повинен був бути помазаний. Це помазання символізувало, що відтепер на ньому спочивав Святий Дух. Одразу після омовіння (хрещення) Ісус отримав буквальне помазання Святим Духом, яке вповноважило Його бути Посередником між Богом та людьми (Мт. 3:16-17). Ісус виконав усі вимоги, аби бути Первосвящеником для Свого народу.

Отож, ми можемо дійти висновку, що Своїм хрещенням Господь Ісус завершив працю Івана Хрестителя, взяв на Себе гріх та провину Свого народу і був помазаний на служіння серед людей.

Хрещення Івана та християнське хрещення

Тепер ми можемо повернутися до питання: чи є хрещення Івана рівнозначним християнському хрещенню? Кальвін розглядав обидва як одне й те ж хрещення. В Д.А. 19 розповідається про групу людей, які були охрещені лише хрещенням Іоанна. Стосовно даного випадку Кальвін пише:

«Щодо мене, то я переконаний у тому, що хрещення Іоанна було справжнім і нічим не відрізнялося від хрещення Христа, але я заперечую проти твердження, що ті люди були охрещені вдруге».[3]

Жан Кальвін

На підтримку своєї думки Кальвін запевняє, що вчення апостолів було таким же, що і вчення Івана, тож вирішальне значення мають не руки, які звершують обряд, а саме вчення. Із однаковості вчення випливає однаковість хрещення. Кальвін пише: «Іван та апостоли сповідували одну доктрину; і він, і вони хрестили, закликаючи до покаяння, обіцяючи прощення гріхів, і він, і вони хрестили в ім’я Христа, який був джерелом покаяння і прощення гріхів. Іван називав Христа Агнцем Божим, Який візьме на себе гріхи світу (Ів. 1:29). Так міркуючи, він вважав його жертвою, прийнятною для Отця, миротворцем праведності й автором спасіння. Що могли додати апостоли до цієї віри?»[4]

Єдина відмінність, яку Кальвін зміг знайти між двома хрещеннями, полягає в тому, що Іван хрестив в ім’я Того, Хто тільки мав прийти, тоді як апостоли хрестили в ім’я Христа, Який вже відкрив Себе. Однак Кальвін вважав таку різницю незначною, а тому був переконаний, що хрещення Івана та апостолів було одним і тим же хрещенням.[5]

З цим поглядом погоджується Вільгельм Бракель, який стверджує наступне:

«Перш за все це очевидно, оскільки все, що належить до сутності таїнства, однаково справедливо і для хрещення Івана, і для хрещення Христа. 1) Обидва мають одного й того ж Автора (Ів. 1:33); 2) в обох використовується один і той же символ, тобто вода (Мт. 3:11); 3) вони вказують на одну й ту ж сутність цього символу: кров Христа для прощення гріхів (Д.А. 19:4); 4) для обох однаковим є зв’язок між символом та сутністю: як вода потрібна для омивання нечистоти тіла, так кров потрібна для очищення душі; 5) вони мають однакову мету: приєднання до Церкви та підтвердження прощення гріхів (Д.А. 19:4) і навернення (Мт. 3:11). За усім переліченим обидва хрещення тотожні. Отже, мова йде про одне й те саме хрещення».[6]

Вільгельм Бракель

Прибічники іншого погляду стверджують, що хрещення Івана слід відрізняти від християнського хрещення. Вони наголошують, що хрещення Івана було передвістям приходу Христа, яке мало принести дійсне прощення гріхів. Тобто хрещення Івана розглядається як підготовка людей до приходу Христа.

До числа тих, хто розрізняють ці два хрещення, належать декілька отців Церкви. Зокрема, Августин пише:

«Отож, хоча я вірю, що Іван також хрестив водою покаяння для прощення гріхів, ті, кого він охрестив, отримали лише надію на прощення їхніх гріхів, тоді як дійсне спокутування відбувається в Господнім хрещенні».[7]

Августин

Далі Августин стверджує, що ті, хто прийняли хрещення Івана, зрештою були повторно охрещені апостолами. Говорячи про Івана Хрестителя, Августин запевняє: «Його хрещення не було гідним настільки, щоб ті, хто охрестилися в нього, після цього більше не потребували хрещення».[8]

Роберт Льюїс Дабні також запевняє, що Іванове та Христове хрещення слід розрізняти. Він визнає, що реформатори вперто ототожнювали хрещення Івана із християнським хрещенням, оскільки воно було хрещенням покаяння задля прощення гріхів. Проте, погоджуючись із богословами-реформаторами пізніших часів, Дабні вважає, що хрещення Івана мало іншу мету і не може прирівнюватися до християнського хрещення. Для підтвердження він наводить наступні причини:

«По-перше, воно не здійснювалося в ім’я Трійці і не приводило учасників до завіту із Христом.

По-друге, воно не було обрядом церковної ініціації і не означало нашого прищеплення до Христа, оскільки досі була чинною стара епоха, і ті, над ким був здійснений обряд, вже належали до Церкви, хоча Христос на той час іще не відкрився, а тому формально не міг отримати послідовників.

Але, по-третє, Павло вважав очевидною (Д.А. 19:5) необхідність християнського хрещення для тих, хто вже був охрещений Іваном… Таким чином, хрещення Івана було не таїнством нової епохи, а одним із способів очищення, які готували шлях прийдешньому Месії, і ми віримо, що цей шлях був знайомий єврейському світогляду».[9]

Коли ми порівнюємо хрещення Івана з християнським хрещенням, слід окремо згадати, що останнє було запроваджене Ісусом Христом перед Його вознесінням на небо. В Мт. 28:19 Він звелів: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Жодні згадки про християнське хрещення в ім’я триєдиного Бога не передують цьому велінню. Зі Старого Заповіту нам відомі ритуальні омивання і очищення, а із Нового Заповіту – хрещення Івана. Як свідчать Ів. 3:22 і 4:1-2, учні Ісуса також хрестили людей, але це було лише продовженням хрещення Івана. Багато учнів Хрестителя стали послідовниками Ісуса, при тому що вони не відмовилися від практики хрещення. Після цих ранніх уривків ми більше не зустрічаємо згадок про хрещення учнів. Й. П. Верстіг робить висновок: «Складається враження, що те хрещення обмежувалося лише початком шляху Ісуса».[10] Тому нам не варто вважати те хрещення християнським у повному розумінні. Веління про християнське хрещення було дане тільки після того, як Христос воскрес із мертвих.

Іноді заради ототожнення хрещення Івана із християнським хрещенням цитують уривок 1К. 12:12-13. Там ми читаємо: «Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним». Обґрунтування цієї думки полягає в тому, що хрещення, яке здійснюється над віруючими у Христа, є таким же, як і хрещення, яке прийняв Сам Христос. Крім того, в Еф. 4:4-5 сказано: «Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення». Оскільки Христос був хрещений тільки Івановим хрещенням, прихильники цього погляду приходять до висновку, що хрещення Івана та християнське хрещення є тотожними. Вираз «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне» однаково стосується Христа як Голови і віруючих як членів цього тіла.

Недолік цього тлумачення полягає в тому, що Іван Хреститель сам встановив чітке розмежування, коли говорив про те, що Господь Ісус буде хрестити Святим Духом. Іван засвідчив: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим» (Ів. 1:32-33). Судячи з даного тексту, відмінність між хрещеннями Івана та Господа Ісуса пов’язана з тим, що лише Ісус хрестить Святим Духом. Отже, хрещення Святим Духом задля єднання у тіло Христове відноситься не до хрещення Івана, а до служіння Христа. Сам Христос був охрещений Святим Духом, і так само весь Його народ отримує того ж Святого Духа.

Ісус сказав: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Д.А. 1:8). Бути свідками означало розповсюджувати євангельську вістку і проповідувати вчення Христа, після чого хрестити людей. Після воскресіння Ісус пообіцяв: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мр. 16:16). Це означає, що ті, хто приймають християнську віру, повинні долучитися до цих нових відносин шляхом хрещення. Христові слова стосувалися кожного, хто приєднувався до християнської Церкви, враховуючи юдеїв, хоча багато хто з них були охрещені Іваном: «Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця» (Мт. 3:5). Хреститися до Івана приходили воїни, урядовці і митники, фарисеї та безліч звичайного люду. Однак, коли пізніше апостоли почали свідчити про Христа, вони хрестили юдеїв християнським хрещенням. Так, вже в день П’ятидесятниці охрестилися три тисячі юдеїв. Пізніше до них ще додалося набагато більше співвітчизників. Хрещення було ознакою приєднання до християнської Церкви.

Хрещення Івана вело до покаяння, а не було свідченням прийняття Христа. Як показано в Д.А. 19:2-6, хрещення Івана було «позбавлене Святого Духа і сили відпускати гріхи», тобто якостей, характерних для християнського хрещення. Іванове хрещення не стало християнським без будь-яких змін. Ісус пролив Свою кров, помер, воскрес і зійшов на небеса. Потім Христос виконав Іванове пророцтво стосовно Нього: Він послав обіцяного Отцем Духа і охрестив Ним Своїх учнів. Тепер хрещення стало не лише символом приготування до прийдешнього Царства, але й ознакою входження до нього. Конкретніше висловився Ральф Басс: «Чим було хрещення Івана? Воно не було християнським хрещенням. Хрещення Івана не було сприйняте Церквою як християнське хрещення, і в усіх відомих випадках, коли учні Ісуса стикалися з послідовникам Івана, ті були навчені особливостям та відмінностям між ними обома, а потім слідували за Христом у християнському хрещенні».[11]

Таким чином, між хрещенням Івана та християнським хрещенням існує різниця. Порівнюючи їх, можна сказати наступне:

1. Хрещення Івана було передвістям та підготуванням до приходу Христа. Воно мало есхатологічне зосередження і завершилось із приходом Христа.

2. Хрещення Івана не здійснювалось в ім’я триєдиного Бога.

3. Хрещення Івана мало місце лише на початку євангельської історії і, напевно, його використання пізніше припинилося.

4. Хрещення Івана не було обрядом посвячення у християнську Церкву. Пізніше над юдеями здійснювалось християнське хрещення, незважаючи на можливе попереднє хрещення від Івана Хрестителя.

5. Павло відзначає, що повторно охрестив тих, хто раніше прийняли тільки хрещення Івана (Д.А. 19:3-6).

6. Іван не хрестив Святим Духом. Цей привілей зберігався для Христа.

7. Хрещення Івана не могло бути таїнством входження в нову епоху, оскільки вона ще не наступила повністю. Така ініціація християнським хрещенням могла стати чинною лише після воскресіння Христа.

Отже, хрещення Ісуса Іваном Хрестителем – це особливе та унікальне дійство, яке не може слугувати обґрунтуванням баптистського звичаю повторного хрещення тих, хто був охрещений у дитинстві.

Хрещення Івана і хрещення прозелітів

У євреїв існував звичай хрещення язичників, які бажали приєднатися до їхньої віри. Тривають суперечки щодо часу, відколи хрещення прозелітів було запроваджене. Заслуговує на увагу те, що два видатні єврейські вчені першого століття, Йосип Флавій і Філон Олександрійський, нічого не згадують про це явище, хоча воно було досить відомим. Збереглись відомості щодо дискусії, яка розгорнулась з цього питання в першому столітті між відомими в Єрусалимі рабинськими течіями: школами рабинів Гіллеля і Шаммая. Як випливає з їхніх суперечок, язичник, який хотів стати євреєм, мав бути охрещеним.[12]

Умови хрещення язичника, який побажав приєднатися до єврейської віри, описує Альфред Едершейм:

«Щоб бути охрещеною, людина повинна була підстригти волосся та нігті, повністю роздягнутися, спершу оновити віросповідання, яке було визначене “батьками хрещення,” а потім повністю зануритися, так щоб кожна частина тіла омивалася водою. Звісно, обряд мав супроводжуватися настановами та благословеннями. Хрещення не проводилося ні вночі, ні в суботу, ні в свято. Разом з жінками могли бути присутніми особи жіночої статі, а рабини повинні були стояти біля дверей назовні».[13]

Альфред Едершейм

У цьому ж контексті Едершейм, опираючись на різні твори рабинів, запевняє, що діти цих прозелітів також приймали хрещення і приймались до єврейського народу, навіть якщо їм потрібно було досягти повноліття, перш ніж вони за всіма правилами могли вважатися ізраїльтянами.[14] Цей ритуал був важливий для самого прозеліта. Едершейм пише:

«Води хрещення воістину були для нього “купіллю відродження” (Тт. 3:5), хоча й у далекому від християнського сенсі. Коли він виходив з цих вод, його вважали “народженим знову” – мовою рабинів, як ніби він був “щойно народженим немовлям.” Однак це нове народження не було “народженням згори” в розумінні морального або духовного оновлення, а лише свідченням про його нове відношення до Бога, Ізраїлю та до власного минулого, сьогодення і майбутнього».[15]

Альфред Едершейм

Торкаючись теми хрещення прозелітів, євреї зверталися до Вх. 24:8, де йдеться про хрещення ізраїльського народу: «взяв Мойсей тієї крови, і покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!» Те хрещення мало форму кроплення кров’ю і охоплювало всіх євреїв різного віку. Іноді перехід через Червоне море також порівнювався із хрещенням. Якщо язичник хотів приєднатися до Ізраїлю, на нього розповсюджувались ті ж правила, що й на євреїв. У Чс. 15:15 говориться: «постанова одна для вас та для приходька, що мешкає тимчасово, постанова вічна для ваших поколінь: як ви, так і приходько буде перед Господнім лицем!»

У зв’язку з цим постає питання: чи було хрещення прозелітів підґрунтям для Іванового хрещення? Між ними існують деякі суттєві відмінності. Хрещення прозелітів було обрядом ініціації язичника в єврейську релігію. Воно знаменувало принципово новий початок життя. Прозеліт мусив зректися свого минулого, розірвати старі зв’язки і стосунки. Він входив до нової єврейської спільноти. Хрещення прозелітів було спрямоване на досягнення ритуальної чистоти особи, яка приєднувалася до народу Ізраїлю, тоді як хрещення Івана було зосереджене на необхідності внутрішньої чистоти, обов’язковому покаянні та заклику до оновленого благочестивого життя. Якщо хрещення прозелітів застосовувалося лише до язичників, то хрещення Івана розповсюджувалось як на євреїв, так і на язичників, які визнавали свої гріхи. Те, що язичники потребували очищення, було зрозумілим для всіх євреїв, але потреба в очищенні самих євреїв повинна була стати для них приголомшливою новиною. Хрещення Івана також показало, що обраний народ Божий був нечистим і неготовим до зустрічі з Месією через власні гріхи.[16] Ті, хто хрестилися в Івана, мали визнати свої гріхи, тоді як хрещення прозелітів не передбачало подібного визнання. Мета Іванового хрещення мала есхатологічний характер і передвіщала прийдешнє Царство Боже. Іван проповідував і хрестив у передчутті приходу Месії. У висновку до свого дослідження цього питання Біслі-Мюррей відзначає: «Якщо коротко, то між хрещенням Івана і хрещенням прозелітів немає жодної точки дотику; схоже, відсутні підстави дотримуватись погляду, що перше виникло з другого. Між основними ідеями цих двох запроваджень дуже мало або взагалі немає нічого спільного».[17]

Штрак і Біллербек також схиляються до висновку, що обидва хрещення не мають між собою нічого спільного.[18] Натомість витоки Іванового хрещення можна відстежити в старозавітних ритуалах очищення.[19] Стан ізраїльського народу був нечистим і непридатним для зустрічі з Месією. Тому він потребував очищення. Багато уривків зі Старого Заповіту стосуються очищення водою.[20] Хоча іноді проводиться аналогія між християнським хрещенням і хрещенням прозелітів,[21] більше узгоджується із Писанням пояснення християнського хрещення на основі тих уривків зі Старого Заповіту, де йдеться про месіанську роботу очищення від гріха водою.[22] У Новому Заповіті безпосередній зв’язок між хрещенням прозелітів і християнським хрещенням відсутній.

Хрещення Івана в Діях Апостолів

В Книзі Дії Апостолів міститься декілька цікавих прикладів того, як люди, які певний час знали лише хрещення Івана, зрештою приймали християнські віровчення і хрещення.

В Д.А. 18 ми знайомимося з Аполлосом, юдеєм з грецьким ім’ям, який народився в Олександрії і був відомий як «красномовець та сильний в Писанні» (в. 24). Він прибув до Ефесу і почав навчати невеличку групу віруючих: «Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення» (в. 25). Він сміливо проповідував в синагозі, де його почули християнин юдейського походження із Риму на ймення Акила та його дружина Прискилла, які зрозуміли, що його знання християнської віри були неповними. Вони пізніше зустрілися з Аполлосом наодинці і більш докладно пояснили йому Божий шлях. Аполлос виявився настільки сприйнятливим до їхніх настанов, що, коли він вирішив йти до Ахаї, брати навіть дали йому із собою рекомендаційні листи. Надалі він завзято трудився і «переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос» (в. 28).

Аполлоса можна назвати учнем Ісуса, оскільки він «був навчений дороги Господньої». В Книзі Дії Апостолів вираз «дорога Господня» відноситься до слідування шляхом християнської віри.[23] Аполлос був наставлений основам вчення Ісуса Христа і палав «духом», тобто був сповнений Святим Духом.[24] Немає жодних підстав заперечувати, що Аполлос був справжнім віруючим у Христа. Він був переконливим євангелістом і старанно навчав істині про Ісуса, але знав тільки хрещення Івана. Акила і Прискилла зрозуміли, що він просто потребує подальших настанов, а тому із готовністю поділилися з ним докладнішими знаннями.

Отримавши ці настанови та рекомендаційні листи, Аполлос продовжив місіонерську подорож. Однак нічого не сказано про його повторне хрещення. Він міг прийняти ще одне хрещення, але напевно не зробив цього, оскільки тут, на відміну від інших подібних випадків,[25] про це взагалі не згадується.

Ми притримуємося погляду, що Аполлос не був охрещений – так само, як учні Христа. Деякі з них, такі як Андрій, Петро та Іван, ймовірно, були охрещені Іваном (див. Ів. 1), але ніде не написано, що вони самі прийняли християнське хрещення. Хоча апостоли отримали завдання хрестити інших в ім’я триєдиного Бога, але немає жодних згадок про те, що самі вони були охрещені. Можна припустити, що принаймні деякі з них ніколи не приймали хрещення.

Причина, чому вони не були охрещені, полягає в тому, що хрещення є символом переходу від старого життя в язичництві чи юдаїзмі до нового життя зі Христом. Як і багато юдеїв в день П’ятидесятниці, Павло перейшов від старого життя в юдаїзмі до нового, християнського життя. Подібний важливий перехід здійснив римський сотник, Корнилій, який досі не знав Господа Ісуса, хоча й боявся Бога (Д.А. 10). Але учні Христа пережили таку різку зміну тоді, коли Він покликав їх слідувати за Собою. Впродовж трьох років вони були цілком заглиблені в Його вчення. Вони повністю належали Христу, були свідками Його воскресіння і отримали доручення стати Його посланцями в світі. Вони вже прийняли Святого Духа, а тому в їхньому хрещенні не було необхідності. Так само Аполлос був учнем Ісуса і вже здійснив цей перехід через навчання, отримане ним раніше. Він жив з Христом і вже отримав Його Духа. Аполлосу необхідно було лише доповнити знання християнського вчення, а тому додаткове хрещення було непотрібним. Як стверджує Біслі-Мюррей, Аполлос «скоріше, має порівнюватись із ста двадцятьма учнями Ісуса на П’ятидесятницю, хоча він не був свідком воскресіння. Як представник невідомої кількості учнів Івана, він непомітно перейшов під володарювання Месії Ісуса і був милостиво відвіданий Святим Духом без додаткового церковного втручання».[26]

Інший незвичайний випадок описаний у наступному розділі Дій Апостолів. В місті Ефесі були деякі учні, які прийняли хрещення Івана, але нічого не чули про Святого Духа (Д.А. 19:1-6). Павло пояснив цим учням, що вони були хрещені на покаяння, а тепер покликані повірити в Того, Хто мав прийти після Івана, тобто в Ісуса. Тоді вони охрестилися, а після того, як Павло поклав на них руки, прийняли Святого Духа.

Їх обставини відрізнялися від Аполлосових. Ці учні названі грецьким словом mathetai. Всюди в Діях Апостолів цей термін вживається відносно тих, хто залишається вірним проповіді Христа. Але також слід пам’ятати, що цим же терміном в своїй євангельській розповіді Лука визначає учнів Івана (Лк. 5:33; див. також Мт. 9:14). Духовна проникливість цих учнів була щонайменше дуже обмеженою. Їх знання були мізерними, так що вони не мали навіть поняття про існування Святого Духа, не кажучи вже про наповнення Ним. Це досить дивно, адже Іван сам був сповнений Духа Божого і багато говорив про Нього.

Тривалий час ці учні не мали повного розуміння істини. Вони могли навіть не знати про прихід Ісуса, тим більше про дії Святого Духа. Таким чином, постає питання про ступінь їхнього учнівства. Якщо Павло повинен був пояснювати їм основні положення віри в Христа, то їхні попередні уявлення не можна назвати цілком християнськими. Отримавши настанови, вони охрестились, оскільки вірно трималися віри в Христа, яку Павло так докладно пояснив їм. Для них цей крок означав вельми серйозні зміни: перехід від вчення Івана до вчення Христа. Повіривши та прийнявши це вчення, вони охрестилися. Потім Павло поклав на них руки, і вони сповнились Святого Духа.

Хоча раніше ці учні були хрещені Іваном, тепер вони були хрещені в ім’я Ісуса (Д.А. 19:5). Це ім’я було проголошене над ними, і вони повністю визнали його владу над собою. В житті цих учнів відбулась визначна зміна, яка була засвідчена в їхньому хрещенні. Історія цієї групи, яка нараховувала близько дванадцяти осіб (Д.А. 19:7), є єдиним очевидним прикладом повторного хрещення в Новому Заповіті. З нього випливає, що ми не можемо прирівнювати хрещення Івана до християнського хрещення.

Кальвін, Беза і Г. Бавінк наполягають на справедливості такого прирівнювання. Вони вважають, що вірш Д.А. 19:5 описує не те, що відбулося з цими учнями, а радше є продовженням слів Павла з попереднього вірша. У в. 4 Павло пояснював, що Іван проповідував хрещення покаяння і закликав людей повірити в Христа, який прийде після нього. Далі Павло продовжив: ті, хто чули проповідь Івана, зрештою хрестилися в ім’я Ісуса. На думку згаданих богословів сказане Павлом означає, що хрещення Івана було насправді хрещенням в ім’я Ісуса, а тому його можна прирівняти до християнського хрещення. Отже, ці учні в Ефесі вже були охрещені в ім’я Ісуса і не потребували іншого хрещення. Однак подібне пояснення виглядає надто сумнівним, зважаючи на те, що сам Іван ніколи не хрестив в ім’я Ісуса, а проповідував «хрищення покаяння для прощення гріхів» (Лк. 3:3).

Крім того, Кальвін і Бавінк прирівнюють хрещення Івана до християнського хрещення з наступних причин: обидва обряди стосуються очищення від гріха, в обох використовується вода і вони, безумовно, зосереджені на Христі.[27] Однак на основі таких міркувань так само можна було б стверджувати про рівнозначність християнського хрещення та різних єврейських ритуалів очищення, описаних у Старому Заповіті. Останні також були зосереджені на очищенні від скверни і гріха, в них використовувалася вода і вони неявно вказували на Христа. Проте християнське хрещення передбачає посвячення людей для особливих стосунків з Богом. На підставі заслуг Христа Бог укладає з такими людьми Свій завіт. Він надає їм обітниці завіту, а вони в свою чергу зобов’язуються до нового та щирого послуху.

Тому хрещення Івана не слід прирівнювати до християнського хрещення. Перше було лише тимчасовим запровадженням, дія якого завершилась із введенням другого.

Стаття взята з книги Джеральда Просі “Святе хрещення”


[1] J. P. Versteeg, De Doop volgens het Nieuwe Testament, in Rondom de Doopvont, eds. W. van’t Spijker, W. Balke, K. Exalto, and L. van Driel (Goudriaan: DeGroot, 1983), 21-23.

[2] Див. James W. Dale, Christic Baptism and Patristic Baptism (1874; repr., Phillipsburg, N.J.: P&R, 1995), 28-29, де автор називає абсурдною саму ідею хрещення Ісуса: «Прийняття Ісусом хрещення від Івана неможливе, неправильне і абсурдне, тому що хрещення Івана повинне було готувати народ до зустрічі із Господом».

У відповідь ми повинні висловити незгоду з таким поглядом, тому що Христос ніколи не робив нічого абсурдного або неправильного. Хоча Ісус і не потребував підготовки до зустрічі з Господом, через хрещення від Івана Він взяв на Себе гріхи Свого народу. Це стало свідченням, що Він був зарахований до порушників Закону. Водна могила Ісуса стала передвістям Його хрещення в смерть. Необхідність Іванового хрещення витікає з гріховності та нечистоти тих, хто його приймає. Цю гріховність та нечистоту Христос добровільно взяв на Себе. Будучи безгрішним, Він був зарахований як грішник. Хрещення Ісуса було цілком правильним кроком, але воно має унікальний характер, як і вся Його спокутна діяльність.

[3] John Calvin, Institutes of the Christian Religion, ed. John T. McNeill, trans. Ford L. Battles, (Philadelphia: Westminster, 1960), 4.15.18.

[4] Calvin, Institutes, 4.15.7.

[5] Calvin, Institutes, 4.15.7.

[6] Wilhelmus à Brakel, The Christian’s Reasonable Service, trans. B. Elshout, (Orlando: Soli Deo Gloria, 1993), 2:489.

[7] Augustine, On Baptism, Against the Donatists, in Nicene and Post Nicene Fathers, ed. Philip Schaff, (Grand Rapids: Eerdmans), 4:468.

[8] Augustine, On Baptism, 4:468-69.

[9] R. L. Dabney, “Lecture LXIII: Baptism” in Lectures in Systematic Theology, (1878; repr., Grand Rapids: Zondervan, 1972), 763.

[10] J. P. Versteeg, “De Doop volgens het Nieuwe Testament,” in Rondom de Doopvont, 26.

[11] Ralph E. Bass Jr., Baptidzo: A 500-Year Study in the Greek Word Baptism (Greenville, S.C.: Living Hope Press, 2009), 126.

[12] Див. Edersheim, “Appendix XII” in Life and Times of Jesus, 2:745. Див. також J. P. Versteeg, “De Doop volgens het Nieuwe Testament,” 20.

[13] Штрак і Біллербек також наводять опис хрещення прозелітів. Воно ніколи не відбувалося вночі і проводилося після загоєння ран від обрізання. Хрещення здійснювалося шляхом занурення. Після того як чоловік або жінка виходили з води, їх вважали ізраїльтянами. Див. Hermann L. Strack and Paul Billerbeck, Kommentar zum Neuen Testament aus Talmud und Midrasch (München: C. H. Bech’sche Verlagsbuchhandlung Oskar Beck, 1928), 1:110: «Після загоєння рани обрізання його заводили до купальні, але не вночі, а в денний час. Два, а згідно пізнішої традиції, три вчителі закону були як свідки з його боку, котрі, поки вода покривала лише нижню частину його тіла, роз’яснювали йому різноманітні легкі та складні закони, яких він зобов’язаний був дотримуватися. Якщо він все ж таки лишався твердим у своєму намірі, то його повністю занурювали і підіймали таким чином, щоб вода відразу стекла з його тіла. З того моменту, коли він виходив із купальні, він вважався ізраїльтянином у всіх відношеннях». (Переклад Джеральда Прочі).

[14] Edersheim, Life and Times of Jesus, 745-46.

[15] Edersheim, Life and Times of Jesus, 746.

[16] G. de Ru, De Kinderdoop en het Nieuwe Testament (Wageningen: Veenman & Zonen, 1968), 102-06.

[17] G. R. Beasley-Murray, Baptism in the New Testament (Grand Rapids: Eerdmans, 1962), 42.

[18] Strack and Billerbeck, Kommentar zum Neuen Testament aus Talmud und Midrasch, 1:112.

[19] Everett Ferguson, Baptism in the Early Church, History, Theology, and Liturgy in the First Five Centuries (Grand Rapids: Eerdmans, 2009), 93.

[20] Див. Єр. 4:14; Іс. 1:16; Єз. 36:25; Зх. 13:1.

[21] Див. Versteeg, Doop volgens het Nieuwe Testament, 21. Автор посилається на три можливих напрямки порівняння: спосіб, у який здійснювалось хрещення в ранній Церкві, нагадує обряд хрещення прозелітів; обидва хрещення вказують на полишення старого життя і вступ у нове; настанови прозелітам близькі до настанов новонаверненим християнам, котрі бажали охреститися.

[22] Іс. 52:15; Єз. 36:25; Зх. 13:1.

[23] Д.А. 9:2, вираз «тієї дороги вони» стосується послідовників Ісуса; 16:17, «дорогу спасіння»; 19:9,23, «дорогу Господню»; 22:4, «путь»; див. також 24:14,22; пр. Ів. 14:6: «Я дорога».

[24] Грецьке слово pneumati також зустрічається в Д.А. 19:21 і 20:22, де говориться про те, що Павло, відповідно, був керований та «побуджений» Духом.

[25] Наприклад, юдеї в Д.А. 2, Павло в Д.А. 9, Корнилій в Д.А. 10 і т. п.

[26] Beasley-Murray, Baptism in the New Testament, 110.

[27] Calvin, Institutes, 4.15.7; H. Bavinck, Reformed Dogmatics, ed. John Bolt, trans. John Vriend (Grand Rapids: Baker Academic, 2008), 4:501.