Термін «хрещення» найчастіше вживається у значенні «водного хрещення», але в Писанні це слово також означає дар Святого Духа віруючим. З огляду на популярність харизматичного руху дане питання бентежить багатьох віруючих, тому варто окремо дослідити тему хрещення Святим Духом.

Значення хрещення Духом

Вислів «хрещення Духом» ґрунтується на Ів. 1:33: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим». Ісус підтверджує це в Дії. 1:5: «Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!». Це хрещення, або сходження Святого Духа, сповістили пророки Старого Завіту (Іс. 32:15-17; 44:1-5; Йл. 2:28).

Книга Дії апостолів неодноразово розповідає про те, як люди сповнювались Святим Духом під час водного хрещення. Розглянемо ці події послідовно. На П’ятидесятницю Святий Дух зійшов на учнів у відповідь на їхню спільну молитву. Це було хрещення Духом Святим, але водне хрещення при цьому не звершувалось (Д.А. 11:16). Того ж дня Петро проповідував юдеям, які  стали свідками цих подій та усвідомили власну гріховність. Потім Дух торкнувся їхніх сердець, вони покаялись, увірували в Ісуса Христа і охрестилися. Схоже, Святий Дух зійшов на них після переконливих слів Петра: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!» (Д.А. 2:38).

Друге сходження хоч і не супроводжувалось такими хвилюючими проявами ознак і чудес, але так само було справжнім сходженням Духа. Воно сталося під час молитовного зібрання: «Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!» (Д.А. 4:31). Це сходження Духа стало Божою відповіддю на першу хвилю гонінь на ранню Церкву: Він сповнив християн силою та мужністю.

Третє сходження Духа описано в Д.А. 8. Самаряни прийняли проповідь Пилипа, були охрещені, але Святий Дух не зійшов на них. Тільки після того як Петро та Іван прийшли з Єрусалиму, помолилися і поклали на них руки, вони також отримали дар Святого Духа.

З четвертим сходженням ми знайомимось в Д.А. 10. Святий Дух зійшов на римського сотника Корнилія, а також на його рідних та друзів, які раніше були поганами. Вони почули проповідь Петра, увірували в його послання і на них зійшов Дух (в. 44). Визнаючи подібність цього випадку до тих подій, які сталися з учнями в день П’ятидесятниці, Петро зрозумів наступне: Господь прийняв Корнилія і його людей до християнської Церкви. Як наслідок, Петро мав усі підстави охрестити їх водою в ім’я Господа (в. 48).

Останній випадок сходження Святого Духа, описаний в Діях апостолів, трапився в Ефесі. Дух зійшов на учнів, які знали тільки хрещення Івана і нічого не чули про Святого Духа. Вони дослухались настанов Павла і охрестилися, а тоді «зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!» (Д.А. 19:6).

Коли ми говоримо про всі ці випадки сходження Божого Духа, важливо розуміти історичну унікальність події, яка відбулась в день П’ятидесятниці (Д.А. 2). Вона має особливу вагу в історії спокути, яку можна порівняти з втіленням Христа, Його смертю та піднесенням. Сходження Духа було неможливим, допоки не прославився Господь Ісус. Учні повинні були чекати сходження Духа, перш ніж вийти і проповідувати євангелію всім народам.

Ця подія була унікальною з наступних причин: вона супроводжувалась особливими знаменнями від Господа (вогняні язики та вітер), які більше ніколи не повторювалися. П’ятидесятниця стала визначальним історичним актом спокути. Вона поклала початок новій ері в історії спасіння. Не варто розглядати особливий досвід учнів у день П’ятидесятниці як зразок загального християнського досвіду.

Як тоді тлумачити інші сходження Божого Духа, описані в Діях? Важливо звернути увагу: всі вони чітко узгоджуються з тим, що сказав Петро в Д.А. 2:38. У домі Корнилія Дух зійшов на людей ще до того, як вони були охрещені, а це вказує на нерозривний зв’язок між сходженням Духа та вірою. В Ефесі сходження Святого Духа відбулось відразу після прийняття євангельської вістки та хрещення в ім’я Христа.

У випадку з самарянами, схоже, прослідковується інша закономірність. Там ми бачимо, що віра в Христа і хрещення принесли радість, але не сходження Духа. Вірніше кажучи, не було особливих знамень, які супроводжували сходження Святого Духа, оскільки віра і радість самі по собі є свідченням Його присутності. Тільки після того як апостоли прийшли з Єрусалиму і поклали руки на віруючих, сходження Святого Духа супроводили особливі знамення. В цій історії є багато схожого з днем П’ятидесятниці, коли віруючі також чекали сходження Духа. Ця подібність і стала причиною назви згаданої події, відомої як Самаритянська П’ятидесятниця. Різниця полягала в тому, що в день П’ятидесятниці Дух зійшов на євреїв, а в даному випадку – на самаритян. Євреї взагалі зневажали самаритян, вважаючи їх негідними, але тут останні отримали такий же дар Святого Духа, а це означало, що віруючі самаритяни на рівних умовах приєдналися до народу Божого.

Подібний досвід пережив і Корнилій (див. Д.А. 10), що можна назвати П’ятидесятницею язичників. В Д.А. 11:16 Петро сам порівнює ці події. Дух Божий зійшов на язичників, які повірили і чекали на спасіння Христове, яке в подальшому було їм докладніше роз’яснено. Святий Дух ще раніше почав формувати віру Корнилія. Але він потребував проповіді про Христа. Тоді Петро прийшов, щоб звістити євангелію, і Святий Дух зійшов на всіх, хто почув Слово. Отже, спочатку Святий Дух зійшов в день П’ятидесятниці на євреїв, далі спершу на самаритян (наполовину євреїв), а вже потім на поган, повторивши почасти події П’ятидесятниці. В такий спосіб Господь хотів запевнити апостолів і навернених євреїв, що тепер обітниця Духа і спасіння Христа поширюються на всіх людей (Д.А. 11:1-18).

Підкреслюючи унікальність подій П’ятидесятниці, історій самаритян і Корнилія, ми не маємо на увазі, що це були єдині випадки сходження Духа. В Діях можна зустріти й інші розповіді про сходження Святого Духа, проте там воно слугує особливій меті в певних обставинах і не є особистим досвідом запечатування або хрещення Духом після навернення.

Наприклад, в Д.А. 4 Дух зійшов, щоб зміцнити ранню Церкву на початку періоду гонінь. Не відбулось ніяких змін у їхньому духовному статусі; вони сповнились Духа Божого для виконання конкретного завдання.

Події в Ефесі (див. Д.А. 19:6-7) не були унікальним досвідом, проте їх потрібно розглядати у світлі попередніх сходжень Божого Духа. Цей випадок слугував підтвердженням того, що тепер Святий Дух сходив також і на поган. Можливо також, що Господь дав ці особливі знамення, аби укріпити віруючих перед загрозою з боку пануючих в Ефесі окультизму і чаклунства (Д.А. 19:19).

Звичайно, ми не вважаємо такі знаменні сходження Духа правилом або обов’язковим взірцем навернення в Новому Завіті. Ці люди «увірували» і саме тому стали членами Церкви Христової (Д.А. 13:12,48). Результатом стало те, що вони сповнились Святого Духа (Д.А. 13:52).

Розглянуті події свідчать про те, що Писання підкреслює тісний зв’язок між «перебуванням у Христі» та «перебуванням у Дусі». В Рм. 8 Павло протиставляє тих, хто ходять «за духом», і не відроджених людей, які живуть «за тілом». Людина може керуватися або Духом, або плоттю. Вона не може служити одночасно обом. Павло рішуче викриває тих, хто зовні належать Христу, але всередині яких не мешкає Святий Дух. Навіть тілесним християнам Коринту було наголошено, що вони мають бути помешканням Духа Божого (1К. 6:17,19). Бути відродженим означає бути керованим Святим Духом, а Його перебування в людині означає, що Бог прийняв її як Своє дитя.

Можна зробити висновок, що у Новому Завіті представлені три різні види сходження Святого Духа:

  1. Унікальне з історичної точки зору сходження Святого Духа, яке відбулось в день П’ятидесятниці і до якого певною мірою можна віднести випадки із самаритянами в Д.А. 8 та язичниками в Д.А. 10. Ці події знаменують виконання обітниці Духа, якого отримала Церква, а також початок нової, християнської епохи.
  2. Особисте хрещення Духом, яке переживає кожний віруючий під час свого навернення і приєднання до Христового тіла. Вірою вони виправдовуються, освячуються і приймають Святого Духа. Особистий досвід може бути різним. Після навернення віруючі покликані духовно зростати, а в їхньому житті дедалі більше має проявлятися плід Духа.
  3. Нові сходження Духа на Церкву або певну її частину, що мають на меті відродження або підкріплення перед майбутніми випробовуваннями. Ці сходження Духа не змінюють статусу віруючих, але духовно їх надихають та озброюють.

Запечатування Духом

П’ятидесятники та харизмати стверджують, що Писання вчить досвіду життя після навернення, який є доступним для кожного, однак не всі віруючі його переймають. Цей досвід передбачає, що Святий Дух сходить на кожного окремого віруючого із силою та благословеннями. Прийняття цього «хрещення Духом» засвідчується негайними чудесними знаменнями, зокрема, здатністю говорити мовами. П’ятидесятники і харизмати переконані, що після цього хрещення Духом християнин отримає більшу силу, радість і задоволення від християнського життя, а також різноманітні духовні дари.

У Новому Завіті ми знаходимо згадки не лише про хрещення Духом, але й про печать Духа. Про останнє йдеться в 2К. 1: 21-22: «Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа». В Еф. 1:13 сказано: «У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці». В Еф. 4:30 Павло закликає: «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу».

Яке значення має печать? У повсякденному житті вона може слугувати різним цілям. Печатку можна використовувати як знак власності, на кшталт торговельної марки або тавра для худоби. Приклад такого застосування зустрічається в Об. 7:3-4, де Божі діти отримують печать на підтвердження того, що вони належать Христу. Слово запечатування також може означати закриття чого-небудь від самовільного відкриття сторонніми. Саме для цього були запечатані могила Ісуса і книга в Об. 5. Крім того, печатка або штамп можуть засвідчувати достовірність документа.

Що Писання розуміє під запечатуванням Святим Духом? За допомогою цієї печаті Бог Отець покладає на людину Свій знак власності. Сама печать – це Святий Дух, а ставить її на віруючому Бог Отець. Віруючі є дітьми Божими і Христовими вівцями, придбаними дорогою ціною. В Еф. 4:30 Павло говорить, що віруючі запечатуються «на день викупу». Все готове для спасіння, яке Бог має явити в останній день, однак тепер ще не відкрито, хто є дітьми Божими. Справжній статус віруючих прихований для світу. Відмітний знак встановлений на них Святим Духом.

Запечатування також передбачає завірення справжності. Дух підтверджує, що перебування віруючого із Христом є дійсним та істинним. Звернемось, наприклад, до Рм. 8:16: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі». Бог ставить власну печатку на Своїх людей як заставу їхньої спадщини і гарантію, що вони отримають обіцяну славу. Про це також йдеться в Еф. 1:13-14, де запечатування Святим Духом порівнюється із завдатком нашого небесного спадку або першим внеском на майбутній «викуп здобутого».

Запечатування Духа дається кожному з дітей Божих, оскільки всі вони народжуються згори і придбані Ісусом Христом. Запечатування – це не окрема подія, яка відбувається після навернення людини. Внаслідок того, що людина народилася згори і стала дитям Божим, вона отримує печатку Його схвалення, всиновлення і право на прийдешнє повне спокутування.

Харизмати схильні розглядати запечатування як досвід після навернення, коли Дух звершує могутній вплив на віруючого, вдихаючи в його серце почуття любові та впевненості, а також надаючи йому особливу силу в проповіді або іншому служінні. Багато суперечок точиться навколо вірша Еф. 1:13: «У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці». З цього тексту може скластися враження, що після навернення людину очікує наступний, відмінний від попереднього досвід, котрий називається запечатуванням Святим Духом. Оскільки ж таке запечатування (або хрещення Духом) відрізняється від навернення, деякі віруючі можуть ніколи не відчути цієї особливої роботи Святого Духа.

Як слід сприймати таку думку? В грецькому тексті Еф. 1:13 дієслово увірували представлене аористом дієприкметника, що вказує на дію без будь-якого посилання на час її виконання і без точного визначення, чи триває вона, чи вже завершилась. Наголос робиться на самій дії. Тому, замість того, щоб перекладати цей фрагмент як дію у простому минулому часі, його слід перекласти наступним чином: «віруючи, запечатані стали». Така ж граматична форма використовується у таких виразах, як «Ісус відповів і сказав…». Буквальне значення грецького тексту: «Ісус, відповідаючи, сказав…». Це явно не означає, що Ісус дав відповідь раніше, ніж почав говорити.

Застосовуючи цей принцип до Еф. 1:13, ми бачимо, що граматична форма встановлює нерозривний зв’язок між вірою та запечатуванням. Вони складають одне ціле. Хоча в англійському перекладі цього вірша двічі використовується слово після, проте воно відсутнє в грецькому оригіналі. Як бачимо, на підставі даного тексту ніяк не можна стверджувати, що розглянуті в ньому події настільки відокремлені одна від одної, що деякі віруючі можуть отримати запечатування, а інших воно омине.

Отримання Святого Духа є невід’ємною і необхідною частиною навернення людини. Завдяки впливу Святого Духа вона переконується у власній гріховності і звертається до Христа. Святий Дух обіцяний тим, хто кається і вірить в Господа Ісуса (Д.А. 2:38; 9:1-18). Петро не сказав своїм слухачам: «Покайтеся, охрестіться, отримайте відпущення ваших гріхів і тоді, можливо, ви отримаєте дар Святого Духа», але натомість він запевнив, що усі, хто покаявся, отримають цей Божий дар. Отримання Святого Духа безсумнівно є частиною шляху, який веде у нове життя з Христом.

В Еф. 1 Павло називає всіх віруючих спадкоємцями (в. 11) і тими, хто отримали печать Святого Духа (в. 13) як завдаток, або запоруку, яка гарантує їм цю спадщину. Чи можна тоді робити висновок про те, що деякі християни мають право на спадщину, але не мають запоруки для отримання цієї спадщини? Таке припущення відверто суперечить тому, що насправді говорить Павло. Усі віруючі отримали печатку Святого Духа як запоруку їхнього спадку.

В інших посланнях ми так само не знаходимо жодної підстави вірити, що існує особливе хрещення Духа, яке приймається після навернення і має привести нас до більш вищого духовного рівня. Натомість у Рм. 5 апостол звертається до загалу віруючих в Римі як до тих, хто отримали виправдання вірою і мир з Богом. У в. 5 Павло пише, що «любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам». Павло називає віруючих тими, хто отримали Святого Духа, а тому мають Божу любов у своїх серцях. Любов наповнює серця разом з істинною вірою та надією. Усе це одночасно сприяє відродженню. Віруючі Риму отримують Духа під час відродження, а не якогось подальшого духовного досвіду.

Як стверджується в 1К. 6:11, «але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога». Єдиним іншим місцем у Новому Завіті, де вживається дієслово обмились (apolouestai), є Д.А. 22:16, де Павло згадує, що сказав йому Ананія під час навернення апостола: «А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!». Вираз «обмий гріхи свої» вказує на хрещення Павла. В 1К. 6 апостол вживає те ж саме грецьке слово і пов’язує його з роботою Святого Духа. Коринтські віруючі омились і охрестились Духом Божим, і ці дії перелічуються нарівні з виправданням і освяченням (відокремленням для Господа). З цього випливає, що прийняття Божого Духа є основою для того, щоб стати християнином.

В Тт. 3:5-6 написано: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого». Як бачимо, оновлення силою Святого Духа за часом співпадає з відродженням і не може сприйматися як наступна, окрема подія. При відродженні людини Ісус Христос рясно дарує їй Свого Святого Духа. Ніщо тут не вказує на якісь події, що відбуваються після навернення і пов’язані з хрещенням в Дусі, яке можуть прийняти лише деякі віруючі.

В Гл. 4:6-7 Павло проголошує: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа». Мова про те, що через Духа Христа віруючі отримують усиновлення і статус спадкоємців Божих. Якщо прийняття Духа є засобом, за допомогою якого ми стаємо спадкоємцями, і якщо всі християни мають право на вічну спадщину, то це означає, що всі християни повинні бути охрещені Духом.

У 1К. 12:13 сказано: «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним». Тут апостол називає всіх віруючих охрещеними одним загальним хрещенням в Дусі. Вираз «напоєні Духом одним» нагадує слова Ісуса про живу воду, яку Він дає спраглим (Ів. 4:13-14). Подальше роз’яснення цих слів ми знаходимо в Ів. 7:39: «Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений». Це хрещення, або напування Духом, визначає посвячення в тіло Христове, до якого приєднуються всі віруючі. Досвід кожної окремої людини неодмінно буде мати свої відмінності. Досвід Лідії відрізнявся від досвіду в’язничного сторожа. Навернення Павла відрізнялося від духовного шляху Тимофія. Але всі вони отримали Святого Духа.

Божі діти отримали Святого Духа, але тепер вони ризикують засмутити Його своєю терпимістю до гріха. В Еф. 4:30 апостол закликає: «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу». Натомість вони повинні якомога більше наповнюватися Святим Духом. Відповідне напучування лунає в Еф. 5:18: «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом». Це наповнення полягає не в якомусь особливому хрещенні, а в отриманні більших світла та милості від Святого Духа задля зростання в благодаті. Метою такого зростання є принесення людиною плодів Святого Духа. Для цього їй потрібно «відкинути… старого чоловіка» і «зодягнутися в нового» (Еф. 4:22-30). Наповнення Духом є не питанням вибору, а обов’язком християнина. Саме тому, що християнин вже отримав печатку Духа, тепер він покликаний жити, дослухаючись та підкоряючись Його впливу (Еф. 1:13). Таким чином віруючий навчиться дедалі глибше пізнавати, у чому в його власному житті полягає запечатування Святим Духом. Тобто він все більше й більше усвідомлюватиме роботу Духа. В Рм. 5:2-5 Павло пише про невпинний духовний розвиток та навчання посеред випробовувань християнського життя. Зрештою віруючий стає цілком залежним від благодатного впливу Святого Духа. Тому віруючі повинні молитися про наповнення Духом, яке дозволить їм краще пізнати Христа і принести більше плодів благочестя. Цей шлях приведе їх до життя у Христі на славу Бога Отця.

Уривок з книги Джеральда Просі “Святе хрещення”