«Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Матвія 11:12).

Якось наш Спаситель розповідав про Івана Хрестителя і тоді ж сказав, що Царство Небесне здобувається силою. Його «хапають» ті, хто готовий вдатися до сили (Матв. 11:12). Ми не звикли сприймати насильство у позитивному ключі, тож коли сучасні коментатори читають «здобувається силою»[1], вони трактують практично без вагань, що Христос мовить про ворожі сили, що намагаються зашкодити Царству Небесному.

            Звісно, спротив та тиск – це неодмінні супутники Божої справи. В контексті Матвія 11, однак, Христос дуже схвально говорить про служіння Івана. Служіння Івана Хрестителя стало добрячим стусаном народу Ізраїльському. Впродовж чотирьохсот років не було жодного пророцтва чи видіння. Проповідь Івана пробудила душі і натовпи потоками покотили у пустелю, щоб почути живе слово. Це не були відшліфовані та витончені звернення, спрямовані на здобуття народного схвалення. Навпаки, Іван проповідував слово покаяння дуже непросте для сприйняття. «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Матв. 3:2)

Царство Небесне


Це царство не фізичне, це царювання Бога небесної благодаті у серцях Його народу. Колись, у раю, ми були Божими підданцями. Проте через власний гріх в Адамі ми повстали проти Бога та опинились поза межами Його царства. Ми відчайдушно потребуємо, щоб Бог повернув нас до Свого царства, щоб Духом Своїм Святим працював у наших серцях так, щоб ми прихилились до Нього і забажали, щоб Він знову запанував над нами. Робить Він це Своєю благодаттю, пом’якшуючи наші серця, спонукаючи повернутись до Нього у покаянні та вірі. Тоді Бог стане нашим Царем та приведе нас у Своє царство.

            Ця Божа справа викликає у нас такі голод і спрагу що ми, як то кажуть, на стіни ліземо. Відчуваючи сильний голод люди готові на все. Те ж вірно і щодо духовного голоду. Ця спрага Бога примушує силоміць здобувати і Царство, і його трофеї. Паралельний уривок Луки 16:16 говорить про це наступним чином: «Закон і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен силкується втиснутись в нього». Інакше кажучи, Бог виробляє в серцях грішників рішучість увійти в Царство Боже; воювати з силами противника, подолати всі перешкоди, щоб ухопити Царство. Ось що має на увазі Христос, коли каже, що «ті, хто вживає зусилля, хапають його». Він порівнює людей, у яких потужно діє Дух, з військом, переповненим рішучості увійти в місто. Стіни міцні та високі, всередині чималі сили та вояки нездоланно йдуть на штурм.

«Колоти і рубати»

Джон Буньян дуже яскраво змалював це у «Подорожі Пілігрима». У будинку Тлумача Христос (чи Християнин) бачить величний палац, наповнений людьми, зодягненими в золоті шати. Юрби людей стоять за дверима, бажаючи увійти, та не наважуючись зробити цього. Біля дверей озброєна сторожа, що охороняє вхід. Аж ось Християнин бачить людину, виповнену рішучості потрапити всередину. Чоловік хапає меча, зодягає шолом і кидається до дверей. Йому опираються, проте чоловік не здається і починає, рубаючи та колючи, нестримно прокладати собі дорогу. Вражаючи супротивників, сам зранений, він невпинно просувається до палацу. Чути дивний спів і заклики: «Прийдіть, прийдіть! Славу вічну прийміть!». Нарешті він всередині. Там його одягають у золотий одяг, подібний тому, який був на інших мешканцях палацу.[

            Простуючи шляхами спасіння нам конче потрібна подібна рішучість, тверда сміливість увійти в Царство Небесне. Ми потребуємо цього понад усе, тому що не народжуємось виповнені готовністю до духовного застосування сили. Природно ми духовно мертві, сліпі, поневолені дияволом. Якщо ми й готові вдатися до насилля, то тільки для побудови власного царства, щоб самому бути собі начальником та триматись подалі від Царства Божого. Коли лунає проповідь Доброї Звістки і нас кличуть «прагнути увійти», ми швиденько переконуємо себе, що поспішати нікуди. Проте вірно те, що сказав Меттью Пул: «Не лінькуватими мріями чи млявими спробами потрапляє людина на небо».

            Є ще й друга причина святого насильства: на шляху багато ворогів. На нас постійно тисне світ, ми зазнаємо його впливу. Сатана та його орди сплять і бачать як руйнується Царство Боже. Злі сили вирують у наших власних серцях. Згадайте лишень пиху наших сердець, духовні лінощі та байдужість, невірство та страх перед людьми. Хіба не ці сили в наших серцях воюють, щоб завадити нам потрапити до Царства Божого?

Шлях до боротьби

На що схоже духовне застосування сили? Тему духовного насилля гарно розкриває творчість Томаса Уотсона, проповіді Едварда Гріффіна та Кристофера Лава. Та дозвольте відповісти на це запитання, опираючись на контекст Євангелії від Матвія. Ось прокажений з Матвія 8, котрий проштовхується до Ісуса, щоб отримати зцілення – не зважаючи на факт, що йому було заборонено наближуватись до Нього. Ось язичницький сотник, у тому ж розділі, у котрого смертельно захворів слуга. Він посилає до Ісуса прохання звіддаля сказати одне слово. Зважте на людей, котрих ми зустрічаємо у Матвія 9, чотирьох друзів, котрі принесли свого хворого товариша, щоб його торкнувся Ісус. Вони налаштовані здолати всі перешкоди на шляху до Ісуса, ладні буквально «прокопати» собі дорогу.

            Згадайте жінку, що страждала на кровотечу, її шлях через натовп щоб торкнутись Ісусової одежини. Кожен з цих людей вдався до святого застосування сили, щоб вхопити Царство Небесне. Кожен з них виявив рішучість і відвагу, відсутність котрих ми не можемо собі дозволити.

Будинок у вогні

Через проповідь Закону Бог допомагає нам усвідомити, що від формальної зовнішньої релігії користі мало. Одна людина сказала: «закон запалює пожежу у нашому релігійному домі», і нам потрібна безпека. Ми щодуху тікаємо від смерті, що зазирає нам в обличчя. Наша моральність не в змозі спасти нас. Ми починаємо прагнути праведності. Нам потрібне прощення. Нам потрібен Бог. Вічність така реальна. Сатана плете змови проти нас. Світ жадає спіймати нас у свої тенета. Ми потягуємось, складаємо руки, віддаємося порожнім мріям – так проминає наше життя. Але ми починаємо розпитувати про шлях. Годі нам напівправди. Гріхи наші тягнуть додолу. Ось тут і розпочинається духовне застосування сили.

            Ми ненавидимо наші гріхи, сповідуємо їх і залишаємо їх. Ми вмертвляємо пожадання, що штовхають до гріха, виявляємо і вбиваємо їх. Ми залишаємо гріховний спосіб життя, обрубуючи зв’язки з негідними друзями, залишаючи світські бажання, завзято слідуючи за Господом, благаючи Його благословінь і допомоги.

Ми розбурхуємо наші серця, щоб читати Біблію та вірити в її істини. Ми розбиваємо всі думки, що повстають проти біблійних істин. Ми віримо в її обітниці, не зважаючи ні на що і всупереч будь-яким логічним доводам. В повсякденному житті, практично, радикально, без винятку ми робимо те, що говорить Біблія.

Ми налаштовуємо себе на молитву, щиро, полум’яно – аж доки не отримаємо відповідей. Нам байдуже, як це звучить. Ми виливаємо наші потреби Богу. З Його ж обітницями ми біжимо до Бога та не відпускаємо, аж доки не благословить нас.

            Ми беремо небеса штурмом, коли доручаємо наші душі Христу, линемо до Його хреста, покладаємось у спасінні лише на Нього і приймаємо Його як єдиного Спасителя.

            Він – причина, чому сильні силоміць «хапають» Царство, бо Царство це прийшло в Ісусі Христі так близько, так тихо, що грішники можуть увійти в нього на підставі Його крові. Він прийшов з царства слави, щоб грішники такі як ви і я могли увійти в царство благодаті. Він силою штурмував, вдерся і розграбував пекло щоб ми могли штурмувати Царство Небесне та насолоджуватись усіма його трофеями. Він стерпів жахливе насильство, щоб Духом Своїм наділити нас святим насильством, і це плід Його праці. Його не здолати. Його не залякати. Давайте міцно триматись за це. У цій битві всі, хто не здасться, стануть переможцями.


[1] В англомовних Бібліях здебільшого вживається фраза «suffers violence», як переклад пасиву βιάζεται – застосовувати силу, робити щось силоміць, брати силою, долати. Це створює певну смислову розбіжність з українськими перекладами, де майже всюди це слово перекладається як «здобувається силою» або «силою береться». Буквально ж англійська фраза означає «зазнавати насилля» – саме до цього значення вдається автор (примітка перекладача).