“Наставляючи і виховуючи дітей, не піддавайтеся розпачу і зневіри: будьте стійкі, не залишайте зусиль до тих пір, поки Господь благословить ваших дітей. Нехай ваші настанови і застереження будуть змішані зі сльозами. Ваші труди повинні тривати не до тих пір, поки дітям виповниться вісім або десять років, а до їх вісімнадцятиріччя. Якщо бачите в дітях щось добре або зміни на краще, не сидіть склавши руки, як ніби ви свою роботу вже зробили, а інше нехай робить Бог, або як ніби далі діти повинні просуватися власними силами. Врешті-решт, з усіх попередніх правил видно, що батьківська праця не обмежуються насадженням в дітях перших принципів істини. А коли ви дійсно зробите все, що могли, тоді плачте про своїх дітей і моліть про них Бога, щоб Він затвердив і влаштував все “.
📄 Цитата з книги “Обов’язки батьків” – класичного твору реформатської духовної та педагогічної літератури, найвідомішого твору Якобус Кулман.
