Д-р Д. Мартин Ллойд-Джонс якось сказав, що церква насамперед повинна «сама почати жити християнським життям. Якщо так буде, натовпи людей заполонять церковні будівлі. Вони питатимуть: ‘У чому ваш секрет?’». Як християни, ми найбільше потребуємо Святого Духа, щоб виховувати в собі християнське благочестя. Тоді через нас проявлятиметься краса Христа заради слави Триєдиного Бога. З цією метою було створено серію брошур, присвячених життєво необхідним аспектам християнського життя на базовому рівні. Кожна брошура торкається окремої теми, щоб дати знання, запалити почуття і змінити всю людину благодаттю Святого Духа, щоб церква у всьому стала окрасою вчення нашого Спасителя Бога.

А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і правда Його над синами синів, що Його заповіта додержують, і що пам’ятають накази Його, щоб виконувати їх!

Псалом 103:17-18

Те, що християнське хрещення має величезну цінність і користь, повинно бути очевидною істиною для кожного, хто сприймає Слово Боже серйозно. Ми розуміємо значення хрещення, коли спрямовуємо погляд на Того, хто це заповів — на Господа Ісуса (Мт. 28:19). Ми визнаємо його очевидну цінність, оскільки Всевишній Бог у Своїй благодаті показав готовність вступити в завіт із грішною людиною (Бут. 17:7-10; пор. Дії 2:39). Користь від цього стає зрозумілою, коли ми беремо до уваги означені й запечатані в хрещенні великі євангельські благословення: єднання з Христом (Гал. 3:27), омиття гріхів Його кров’ю (Мк. 1:4), відродження Святим Духом (Титу 3:5), всиновлюючу любов Батька (Гал. 3:26) й оновлення життя (Рим. 6:3-4).

Серед усіх цих очевидних речей, відповідь на запитання «Яка ж мені користь від хрещення?» чомусь залишається неочевидною. У питанні 167 Вестмінстерський повний Катехізис говорить про «найнеобхідніший, але багатьма знехтуваний обов’язок вдосконалення нашого хрещення». Ці запитання повинні зачепити наше сумління: «Яку користь я отримав від свого хрещення? Чи можу я отримати її ще більше?» У багатьох випадках вигоди від хрещення були приглушені чи відмінені через зловживання. З одного боку, стверджувати чи припускати, що води хрещення автоматично впливають на прощення гріхів — це небезпечна омана. Так само небезпечно вважати, що відродження неодмінно супроводжує чи слідує за хрещенням. З іншого боку, ставлення до хрещення просто як до сповідання власної віри позбавляє таїнство його глибокого духовного значення й користі. Якщо Повний Катехізис правий, тоді ймовірно найбільшим злочином по відношенню до хрещення є нестача знань чи нехтування тим, що про нього вчить Святе Письмо. Найкращий спосіб зарадити цій проблемі — це, по-перше, зрозуміти користь від хрещення і, по-друге, дізнатися, як ми можемо її отримати.

ПРИКЛАД: З ІВАНА В ПАНА

Образно кажучи, хрещена людина подібна до бідняка, який раптово успадкував розкішний маєток і став власником неймовірних статків. До цього він провадив ліниве, марнотне, розпутне й злочинне життя без копійки за душею. Безробітний жебрак у лахмітті, він днями блукав вулицями, не маючи ані родини, ані друзів, що могли б потурбуватися про нього. Самітній, покинутий, щойно звільнений із в’язниці й усіма зневажений… «Такими були деякі з вас, — пише Павло до коринтян. — Ви крали, брехали, жили в розпусті й перелюбі, вчиняли насилля й самі були його жертвами; ви робили все, що відділяло вас від Божого Царства». «Але, — він продовжує, — ви обмилися, ви освятилися, ви виправдалися Ім’ям Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (див. 1 Кор. 6:9-11). І ось цього відмитого жебрака рятують від духовного банкрутства й забирають з мерзенної убогості вулиць гріха — до «нетлінної, непорочної і нев’янучої спадщини» (1 Пет. 1:4). Неймовірні багатства тепер його! Він продовжує жити й усе більше й більше дізнається про всі речі, які успадкував; зростаючи в цьому знанні, з кожним прожитим днем він отримує більше користі від речей, якими володіє.

Це невелика ілюстрація того, як хрещення виступає засобом благодаті у житті віруючого. Євангельські благословення, означені й запечатані в хрещенні, привели загубленого й духовно зубожілого грішника до великої спадщини й великої скарбниці благословень. Вони тепер належать йому! Упродовж свого життя він все більше дізнається про багатства, які він успадкував у Христі, і з кожним новим днем отримує від них все більше користі (або мав би її отримувати). Отже, продовжує Повний Катехізис, «найнеобхідніший, але багатьма знехтуваний обов’язок вдосконалення нашого хрещення… ми повинні виконувати все своє життя (виділення наше — прим. авт.)». Вільгельмус а Бракел закликав: «Згадуйте про своє хрещення щоразу, як чуєте своє ім’я!»[1] Хрещення відбувається лише один раз, однак користь від хрещення через віру в Христа та завдяки благословенням Святого Духа, триває все життя.

Тож яку користь несе в собі хрещення і як я можу від цього збагатитися? Відповідаючи на ці запитання, ми простежимо за життям жебрака, що отримав неймовірну спадщину разом зі своїми дітьми. Він отримує користь від свого хрещення наступним чином.

ВИЗНАЮЧИ, ЩО БОГ ЗРОБИВ ДЛЯ МЕНЕ У ХРИСТІ

Луї Беркхоф влучно написав: «Ми не багатші за наше розуміння того, чим ми володіємо; і тільки правильне оцінювання нашого багатства визначає, наскільки ми радітимемо від того, що маємо».[2] Жебрак може блукати залами свого нового палацу, не усвідомлюючи й не цінуючи розкіш й багатство, що лежить перед ним. Він може прогулюватися доглянутим садом свого маєтку й бути так само жалюгідним, яким був за часів свого життя на вулиці. Якщо він не усвідомить і не почне цінувати своє багатство, то не зможе отримати радість від володіння ним. Це все одно, що продовжувати жити в бідності. Як прикро, коли християни не розуміють і не цінують багатства благодаті, що були провіщені й запечатані їм у хрещенні, наче вони ніколи й не успадковували неймовірні духовні скарби.

Отже, хрещення допомагає мені усвідомити, ким я був до благодаті й що було зроблено заради мене у Христі (1 Кор. 6:7-10; Еф. 2:1-7). З цієї точки зору хрещення є і знаком, і печаткою. Знак вказує на щось інше; це не є річ сама по собі. Дорожній знак може сказати вам, що ви знаходитеся за 20 км від Єрусалиму; знак не є Єрусалимом, але вказує на нього. Таким чином хрещення вказує на Христа, а також на всі благословення й обітниці завіту благодаті в Ньому. Водночас печатка є відміткою справжності. Звідки ви знаєте, що знак правильний? Звідки ви знаєте, що він вас не обманює? Звідки ви знаєте, що це вам не здається? Тому що поряд із знаком знаходиться підтверджуюча печатка царя. Хрещення вказує нам на величезні благословення й обітниці завіту благодаті, проте це ще й підтверджуюча Божа печатка. Отже, всі означені благословення є справжніми й доступними для мене згідно з умовами заповіту благодаті.

            Що ж тоді позначається й запечатується під час хрещення? Омиття водою вказує на нечистоту й бруд наших гріхів і на те, що нам потрібно омитися. Хрещення в триєдине ім’я визначає й запечатує наше ототожнення з кожною із Божественних іпостасей. Хрещення в ім’я Отця визначає й запечатує великий і вічний завіт благодаті, який Бог Отець уклав із нами, Його всиновлюючу любов і Його обіцянку охороняти нас і забезпечувати всім необхідним, як це належить люблячому батькові. Хрещення в ім’я Сина визначає і запечатує омиття гріхів кров’ю Сина і єднання з Його славною особою в Його смерті та воскресінні. Хрещення в ім’я Святого Духа визначає і запечатує Його перебування в нас і можливість користуватися всіма тими дарами, що ми отримали внаслідок викуплення, зробленого Христом. Коротко кажучи, хрещення нагадує нам, що «все воно ваше: чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше! Ви ж — Христові, а Христос — Божий» (1 Кор. 3:21-23).

ВІДПОВІДАЮЧИ У ВІРІ НА ТЕ, ЩО БОГ ЗРОБИВ ДЛЯ МЕНЕ У ХРИСТІ

Звісно, має бути щось більше, ніж визнання того, що Бог зробив у Христі; також має бути відповідна реакція. Єдиною правильною реакцією є віра, що отримує вільно роздавані блага. У Псалмі 115 псалмоспівець запитує: «Чим я віддячу Господу за все, що мені дав?» (в. 3). Що натомість дам Йому? Чим відплачу за Його великий дар? Але справа в тім, що ви не відплачуєте; ви не можете відплатити. Чудовою відповіддю на питання «Що я дам?» є «Я візьму»! «Візьму чашу спасіння і прикличу Господнє ім’я! <…> Обіцяне мною в молитві віддам Господу перед усім Його народом» (вв. 4, 9). Я отримую користь від хрещення, коли знову і знову осягаю в благодаті те, що шлях подяки Господеві полягає в постійному вдячному прийнятті благословень від Нього.

            Немає більшого благословення з-поміж усіх отриманих, ніж триєдине ім’я нашого Господа, у яке людина хреститься. Внаслідок цього відбувається ототожнення з Триєдиним Богом. Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий заявляють на вас право. З огляду на це апостол наголошує: «Ви не свої[?] Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони» (1 Кор. 6:19-20). Користь від застосування цього ототожнення є далекосяжною. По-перше, це означає, що я повністю зрікаюся усіх духовних ворогів і гріховних шляхів:

Я забуваю дім батька свого і свій народ (Пс. 45:10). Мені більше байдуже до ідолів (Ос. 14:8). Я цілеспрямовано слухаюся Божих повелінь, і мої шляхи розходяться зі шляхами тих, хто чинить зло (Пс. 119:115). Я цураюся безбожності та світських пожадливостей (Тит. 2:12).

По-друге, я повністю й остаточно присвячую себе Ісусу Христу як своєму Господеві й Спасителеві (Рим. 6:4). Я вірю в Нього (Ів. 9:38), сповідую Його (Мт. 10:32), люблю Його (Пс. 116:1), люблю Його народ (1 Ів. 3:14), люблю Його закон (1 Ів. 5:3), люблю день Господній (Іс. 58:13-14) і люблю славити Його (Пс. 84:10). Я люблю все, що стосується Його і належить Йому (Пісня 5:16), і мені радісно чути про тих, хто Його любить (Кол. 1:4). Немає більшої любові чи радості, ніж чути, що мої діти ходять в істині (3 Ів. 4).

ВИХОВУЮЧИ ДІТЕЙ У СТРАСІ БОЖОМУ

А як щодо моїх дітей? Спадок, який я отримав, великий і чудовий, але як щодо моєї родини? Чи хоче Бог щось їм сказати? Що Бог говорить про них? Яке місце і статус вони займають в тому маєтку? Ясне послання Святого Письма говорить, що Бог — то Бог родини. Коли мова заходить про привілеї та благословення, діти мають до них відношення завдяки своїм благочестивим батькам. Ми часто читаємо, що дитина благословенна завдяки вірі батька чи матері (Мк. 7:29; 9:23-27; Ів. 4:49-50). Коли Закхей прийняв і сповідав Христа як Спасителя, то читаємо, що прийшло спасіння «на цей дім» (Лк. 19:9; пор. Дії 11:14; 16:31). Це не означає, що члени родини заново народжуються завдяки вірі батьків. Але тут говориться, що з точки зору заповітного статусу, привілеїв і благословінь, Бог має справу з усім домом, представником якого виступають віруючі батьки (чи хтось один із них).

            Отже, це означає, що у Бога є, що сказати про наших дітей. Ми не покинуті у страхітливих сумнівах та припущеннях щодо Божої волі для них. П’єр Марсель пише: «[Бог] звільняє батьків від боязких переживань, які б переслідували їх, якщо б їм доводилося питати себе: ‘Чи хоче Бог бути Батьком моєї дитини?’ без жодної відповіді, доступної для них».[3] У хрещенні Бог неймовірно чітко показує батькам і дитині, що Він розглядає цю конкретну дитину як члена Його завіту, що будь-які передумови, необхідні для вічного спасіння дитини вже були зроблені; вони повні й вільно їй доступні. Бог не полишає ані батьків-християн, ані їхніх дітей у темряві. Він відкрив, що Його воля полягає в їхньому спасінні. Якщо дитина завіту зрештою відійде від Нього, то це станеться не тому, що Бог мовчав чи нечітко висловив Свою волю, і не тому, що для цієї дитини не було нічого в Євангелії Христа. Якщо діти відходять від Бога, то тільки тому, що постійно й вперто відмовляються від запропонованої Богом благодаті. Діти завіту не мають права бути невіруючими. Бог проголосив їх Своїми. Добровільно й цілеспрямовано ігнорувати та відкидати Божий заклик означає порушити завіт та накликати на себе найтяжчі із його проклять (Євр. 10:29).

            Усе це означає, що Триєдиний Бог має право не тільки особисто на мене, але й на моїх дітей. У хрещенні Він каже: «Вони мої». Але Він також каже: «Я доручаю їх вам, аби ви про них піклувалися». Це означає (особливо в ранньому дитячому віці), що користь від їхнього хрещення приходить значною мірою через батьків дитини. Звісно, це передбачає величезну батьківську відповідальність. Ця відповідальність, якщо правильно усвідомлена та прийнята, приносить велику користь і батькам. Багато людей приходили до тями завдяки самій лише відповідальності за доручену їм дитячу душу. Одна справа — знехтувати й загубити свою, зовсім інше — відповідати за духовну кров своїх дітей (див. Лк. 16:19-31). Ця урочиста хрещальна відповідальність передбачає гарний приклад істинної релігії для наших дітей. Батьки повинні мати право сказати своїм дітям: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!» (1 Кор. 11:1). Це передбачає залежність від Господа та Його благодаті через щоденні молитви заради раннього спасіння наших дітей. Та найперше ми повинні пам’ятати, що тільки Христос може показати нашим дітям, як бути досконалим. Ми показуємо їм, як каятися, коли оступаємося.

            Ця відповідальність також передбачає навчання дітей найнеобхіднішим євангельським істинам з раннього віку. Це робиться після церкви (особливо, коли вони бачать хрещення), під час сімейного поклоніння чи буденних розмов, вранці, перед сном, за будь-якої нагоди. У такий спосіб батьки вчать своїх дітей тому, чому їх вчить хрещення. Хрещення вчить дітей тому, що вони народилися в беззаконні та зачаті у гріхах (Пс. 51:5), що вони великі грішники (Пс. 25:11), що вони не надто малі, щоб померти (2 Сам. 12:18) і що їм слід заново народитися (Ів. 3:7). Але хрещення також вчить батьків і дітей тому, що дитині ніколи не рано отримати спасіння. Отже батьки можуть з надією благати Бога, щоб Його спасіння прийшло до їхніх немовлят. Як сказав Джеймс Баннерман, «Святому Духові, що відроджує людину, легко це зробити як з новонародженою дитиною, так із дорослою людиною».[4]

            Щойно діти починають розуміти біблійні істини, батьки повинні спонукати їх до покаяння та віри в Євангеліє, а також всіма силами вказувати на їхню потребу в крові Ісуса Христа й на те, як Бог вже передбачив це в їхньому хрещенні. Кажуть, що Філіп Генрі, батько відомого коментатора Метью Генрі, «розмовляючи зі своїми дітьми про їхній духовний стан, постійно вказував на їхнє хрещення в дитинстві й прищеплював їм розуміння того, що вони народилися в Божому домі й були… посвячені й віддані Йому, а отже повинні бути Його служителями».[5] Жоден із цих перелічених фактів не спасає дитину сам по собі, але завдяки Божому благословенню правдиво те, що сказав Роберт Дебні: «Коли подальші обов’язки, представлені у таїнстві хрещення, виконуються належним чином, справжнє відродження дітей є звичним наслідком».[6]

ВДЯЧНО ВИЗНАЮЧИ ПРОВИДІННЯ БОЖОГО ЗАВІТУ

Діти завіту, яких належно виховують, ще змалечку можуть бути вражені неймовірними перевагами, отриманими завдяки народженню в християнській родині. Перш ніж я навчився молитися, молилися за мене. Перш ніж я вступив у завіт із Богом, Бог уклав вічний завіт зі мною. Так само як можливості дитини, народженої в заможній родині, що має всілякі блага (одяг, їжу, оселю, лікування, освіту тощо), переважають можливості дитини, народженої в злиднях, так само й дитина, народжена в домі завіту, має багато духовних переваг над тими, хто цього завіту не має (Рим. 3:1-2). Вона відчуває мирну й приємну атмосферу «домашньої церкви». Дуглас Баннерман описує «внутрішнє життя Церкви» як «атмосферу молитви і хвали». Він каже: «Починаючи з першої сцени, коли сто двадцять людей зібралися в горниці й ‘однодушно були на невпинній молитві’, до заключної сцени цього історичного періоду, коли ми бачимо «багатьох, зібраних разом» в домі Марії, голос об’єднаної молитви постійно підноситься в апостольській церкві».[7] Так само й у християнському домі, поряд з навчанням, прикладом, дисципліною і самою присутністю Триєдиного Бога, існує атмосфера молитви й хвали.

            Іван Золотоустий, отець ранньої церкви, писав: «Хто ті, що двоє чи троє збираються в Його ім’я? Хіба це не батько, мати й дитя?»[8] Можна сумніватися в точності його тлумачення на Мт.18:20, однак висловлена в ньому думка досконало правдива. Бог є Богом наших родин; «дитину оточує благодатна духовна реальність відкуплення, яку творять Бог, її батьки, згодом — брати та сестри, друзі й церква».[9]

            Ці ранні враження повинні вселити в дитину завіту глибинне відчуття вдячності Триєдиному Богові. «Як добре, що я народився в церкві з усіма її привілеями, усіма засобами благодаті, спілкуванням святих і тими, хто молився за мене, з тими, хто по-батьківському піклувався про мій духовний добробут. Добре було жити в домі під захистом, який забезпечували християнські обмеження. Добре, що з дитинства я знав Святе Письмо, здатне наставити мене на шлях спасіння» (Див. Вестмінстерський повний Катехізис, питання 63). Один зі способів насолоджуватися перевагами свого хрещення — це визнати велику благість Господа, який їх дарує, і щиро Йому за них дякувати (Пс. 116:12; 2 Тим. 1:5).

ШУКАЮЧИ ОСОБИСТИХ ВІДНОСИН ІЗ ХРИСТОМ-СПАСИТЕЛЕМ

До цього часу ми бачили величезні зовнішні переваги хрещення. Бог заборонив нам їх жодним чином применшувати. Вони є дарами, за які воскреслий Христос заплатив заради Своїх людей (Пс. 68:18-19; Еф. 4:7-16). Але самі по собі ці зовнішні переваги не спасають. Мій знайомий, нині покійний служитель із Шотландії колись казав: «Сатані байдуже, як далеко ти заходиш у своїй релігії, допоки ти не зупинишся на хвилинку для рятівної взаємодії з Ісусом Христом». Страшно подумати, скільки хрещених людей опиниться в пеклі — людей, що перевершували багатьох, адже мали «зовнішній» привілей знати Євангеліє. Та незважаючи на ці привілеї, вони проводитимуть безкінечну вічність разом з дияволом та його ангелами, зі злодіями, крадіями та розпусниками (1 Кор. 6:9-10; Об. 19:20; 20:15).

            Чому? Тому що хрещення, яким би дорогоцінним і корисним воно не було, не є безумовною гарантією того, що кожен, хто отримує його знак і печатку, оволодіває спасительною благодаттю, позначеною й запечатаною. Так само як благодатне звіщення Євангелія повинно сприйматися вірою, віра необхідна для хрещення. Чарльз Ходж писав: «Коли людина сприймає Євангеліє через істинну віру, вона отримує благословення, які воно обіцяє; коли вона хреститься на знак прояву своєї віри, вона отримує вигоди, яких хрещення є знаком і печаткою».[10] Дійсність хрещення не ґрунтується на особистій та поточній вірі, але на Богові і Його завітних обітницях. Щоб по-справжньому отримати користь від хрещення, воно, однак, має бути «покращене» вірою.

            Це підводить нас до найбільшої вигоди, яку ми повинні отримати від хрещення — зокрема, до пошуку вірою й знаходження Господа Ісуса Христа. І в дитинстві, і впродовж усього свого життя я повинен часто і серйозно звертатися до свого хрещення, щоб замислюватися над теперішнім станом, в якому я знаходжуся перед Богом. Хоча на моєму чолі написане ім’я Триєдиного Бога, чи залишається моє серце прив’язаним до цього світу та гріховних задоволень? Чи ж я справді перейшов від смерті в життя? Чи кров Христа, що була позначена й запечатана в моєму хрещенні, подіяла на мене через Святого Духа? Чи можу новонароджений я назвати Бога своїм Батьком? Чи є в мені новий принцип життя, який можна пояснити тільки готовністю визнати, що в Бога є «влада в дні Твоєї могутності» [11] (Пс. 109:3)?

            Користь від такого самоаналізу стає очевиднішою, коли ми переконуємося в своєму загубленому духовному стані й шукаємо євангельського провидіння, даного нам через хрещення. І ми благаємо, щоб Господь учинив нам те, що ми сповідуємо під час хрещення, тобто відродження й усиновлення: «Відверни мої очі, щоб марноти не бачили; на дорозі Своїй оживи Ти мене!» (Пс. 119:37). «Твій я, спаси Ти мене» (Пс.119:94). «Наверни Ти мене і вернуся, бо Ти Господь Бог мій!» (Єр. 31:18).

            Таким чином, велика користь від хрещення полягає в тому, що через нього Бог каже душам, які Його шукають, про Своє бажання почути і відповісти їм. Цим душам хрещення особисто й видимо відображає істину, що для них Господь є «добрий і вибачливий, і многомилостивий для всіх, хто кличе [до Нього]!» (Пс. 86:5). Саме по собі хрещення не рятує грішника, але, як каже Джеймс Баннерман, «підносить спасіння аж під самісінькі двері і стукає, аби йому відчинили».[12] У хрещенні Бог обіцяє грішнику: «Я урочисто присягаюся допомагати тобі щоразу, як ти проситимеш Моєї допомоги».[13] «Я почую тебе, Я не покину тебе, Я буду милостивий до твоїх прохань, Я пробачу твій гріх, Я дам тобі нове серце, що боятиметься Мого імені. Я пам’ятатиму Свій завіт. Я буду твоїм Богом і ти прославиш Мене».

ЖИВУЧИ ЗАЛЕЖНИМ І ВДЯЧНИМ ЖИТТЯМ, ЩО ПРОСЛАВЛЯЄ БОГА, ЯКИЙ МЕНЕ СПАС

Життя, сповнене вигодами від мого хрещення, є життям залежності від Божого євангельського провидіння у Христі й застосуванню його до нас через Святого Духа. Християнське життя не є легким. Поки живемо, ми маємо боротися зі світом, бажаннями плоті й дияволом. Отже, доки ще залишається гріх, спасенний по благодаті грішник знайде у хрещенні важливі обітниці. Беркхоф писав:

Є обітниці для теперішнього й майбутнього, обітниці для тих, хто живе і хто помирає. Є обітниці відновлення сили для тих, чиї сили занепали, обітниці мужності для слабких духом і відпочинку для змучених. Є обітниці вести нас по життю й визволяти від спокус, підтримувати Своїми вічними руками та підбадьорювати стражденних і зневірених; обітниці безпеки для гнаних бурею душ і вічного притулку для втомлених мандрівників.[14]

Хрещення нагадує нам про ці обітниці й про Божу обіцянку виконувати їх, коли б ми не попросили Його про це з вірою. Це заохочує нас молитися Йому про ці обітниці й очікувати на Його благодатну відповідь. Бракел описує це так: «Господи, ось Твої обітниці, а ось печатка обіцянки, що Ти їх виконаєш у мені. Нині я молитовно очікую того, щоб очищеним міг ходити в чистоті й святості. Я вірю Твоїй істині, очікую виконання обіцянок і покладаюся на це».[15]

            Відтепер моє залежне життя, що прославляє Бога, передбачатиме регулярну участь у таїнствах. Моє хрещення може допомогти мені підготуватися до Вечері Господньої. Ісус сказав Петру: «Коли я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною» (Ів. 13:8). Я можу звернутися до свого хрещення, аби дослідити, чи маю необхідне омовіння для права участі у Вечері Господній. Томас Мантон сказав: «Перед церквою лише охрещені люди мають право приступити до Господнього столу… Перед Богом лише ті, хто мають плід хрещення, мають право і користуватися його перевагами».[16]

            Також я отримую користь від свого хрещення, коли спостерігаю, як хрестять інших. Бракел вказує на декілька способів, як це відбувається: 1) споглядаючи неймовірну Божу благість, через яку знову укладається завіт із бідним грішником; 2) осягаючи велич того, що відбувається («Коли дитину хрестять, Бог підносить її на значно вищий рівень, ніж мають земні царі, так що коронується хтось більший за царя»); 3) розмірковуючи над урочистістю події, під час якої і я колись був принесений до Бога й відданий Йому; 4) отримуючи нагадування про необхідність виконувати завітні обов’язки щодо своїх власних охрещених дітей; 5) підносячи до Бога молитву, аби Він зробив цих дітей учасниками того, що в них запечатано; 6) виявляючи любов до цих дітей, які віднині є учасниками завіту Господа Ісуса Христа.[17] І ще один спосіб від Ходжа: «Щоразу, як в нашій присутності звершується хрещення, ми знову чуємо голос, що проголошує з небес: ‘Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха’».[18]

            Цими способами (і певно багатьма іншими) хрещення допомагає християнам на їхньому шляху в небо. Найбільшу користь, яку тільки можна отримати, є сам Христос. Отримати Христа — це отримати найдорогоцінніший, найдорожчий і найкорисніший дар, який тільки може мати грішник. У цьому й полягає задум хрещення. Однак хтось може спитати: «Що хрещення може дати мені понад те, що вже є в Слові?» Коротко кажучи, у хрещенні немає нічого такого, чого б не було в Слові. Печатка хрещення стоїть на документі Слова Божого. Все ж дамо останнє слово шотландському священнослужителю Роберту Брюсу. Те, що Брюс каже про таїнство Вечері Господньої, так само стосується і хрещення:

Що ж тоді, спитаєш ти, є тим новим, що ми отримуємо? Ми розуміємо Христа краще, ніж до цього. Ми розуміємо речі, що мали перед цим, у більшій повноті, тобто з впевненішою здатністю розуміти. Ми краще осягаємо Христа, адже через Таїнство живиться моя віра, межі моєї душі розширюються; тож якщо раніше я тримався за Христа двома пальцями, тепер я можу схопити Його всієї рукою. Дійсно, чим більше зростає моя віра, тим міцніше я тримаюся за Христа.[19]

ПРОГОЛОШУЮЧИ ЄВАНГЕЛІЄ ІНШИМ

Хоча назва книги й розповідає на те, яку користь від хрещення отримую я, гадаю, було зрозуміло показано, що хрещення — аж ніяк не суто особиста справа. Воно відбувається в церкві; у ній Триєдиний Бог укладає Свій завіт із батьками, дітьми та всією спільнотою. Це подія виняткової важливості. Вона показує, що Бог у Христі Своїм Святим Духом зробив для нас і в нас. Вона також показує, що ми маємо робити для Христа й інших. З різних точок зору користь від хрещення, подібно до обрізання, спрямована на те, щоб «пролитися» в життя тих, хто все ще без «надії й без Бога на світі» (Еф. 2:12). Авраам та його потомство повинні були стати благословенням для народів (Бут. 22:18; 26:4). Джону Брауну із Хаддінгтона приписують такі слова: «Якби я прожив тисячу життів і мав тисячу дітей, я би охоче віддав їх усіх, щоб сприяти наверненню грішників і приходу Христового царства у цей світ, адже це видається мені найблагороднішою метою мого існування».[20]

            Природа таїнств Нового Завіту вказує, як вони підходять для того, щоб бути частиною світової релігії. Щоб з’їсти Пасху, необхідно було прийти до Єрусалиму. Щоб чоловікові отримати обрізання, необхідно було прийти до храму із жертвоприношенням. Ані в хрещенні, ані у Вечері Господній таких обмежень немає.[21] Немає обмежень щодо статі чи місця. Заклик Доброї Звістки повністю звільнений від пут і звертається до всіх і кожного, далеких і близьких: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів» (Дії 2:38). Таким чином хрещення повинно допомогти нам розповсюджувати славу Триєдиного Бога; люди бачитимуть Його Славу навіть тоді, коли ми підноситимемо Йому хвалу.


[1] Wilhelmus à Brakel, The Christian’s Reasonable Service (Grand Rapids: Reformation Heritage Books, 1999), 2:521. Бракел (1635-1711) звертається до сучасної йому традиції, коли ім’я новонародженої дитини вперше називалося під час її хрещення; коли називалося ім’я дитини, тоді ж промовлялося й Господнє ім’я. Це свідчило, що відтепер дитина належить Господу.

[2] Louis Berkhof and Cornelius Van Til, Foundations of Christian Education: Addresses to Christian Teachers (Phillipsburg, N.J.: P&R, 1990), 79.

[3] Pierre C. Marcel, The Biblical Doctrine of Infant Baptism (New York: Westminster Publishing House, 2000), 108.

[4] James Bannerman, The Church of Christ (London: Banner of Truth, 1960), 2:111. Див. Ів. 3:3, 5, 8.

[5] Matthew Henry, The Miscellaneous Writings of the Reverend Matthew Henry: Consisting of the Life of His Father, Sermons, Tracts, and Biographical Sketches of Eminent Christians and Ministers (London: Samuel Bagster, 1811), 7:30.

[6] Robert L. Dabney, Syllabus and Notes of the Course of Systematic and Polemic Theology (Richmond, Va.: Presbyterian Committee of Publication, 1927), 799.

[7] Douglas Bannerman, The Scriptural Doctrine of the Church (Stokeon-Trent, England: Tentmaker Publications, 2006), 354.

[8] Цит. за Douglas Bannerman, Scriptural Doctrine of the Church, 60.

[9] Marcel, Biblical Doctrine of Infant Baptism, 224.

[10] Charles Hodge, Systematic Theology (Peabody, Mass.: Hendrickson, 2016), 3:589.

[11] Переклад Р.Турконяка.

[12] James Bannerman, Church of Christ, 113.

[13] Перефразована цитата з Marcel, Biblical Doctrine of Infant Baptism, 110.

[14] Berkhof and Van Til, Foundations of Christian Education, 72, 73.

[15] Brakel, Christian’s Reasonable Service, 2:523.

[16] Thomas Manton, The Complete Works of Thomas Manton (Birmingham, Ala.: Solid Ground, 2008), 5:469.

[17] Brakel, Christian’s Reasonable Service, 2:523.

[18] Hodge, Systematic Theology, 3:589.

[19] Robert Bruce, The Mystery of the Lord’s Supper (Richmond: John Knox Press, 1958), 85.

[20] Цитується за виданням Thomas Houston, Works Doctrinal and Practical of Thomas Houston DD (Edinburgh: Andrew Elliot, 1876), 3:122.

[21] Douglas Bannerman, Scriptural Doctrine of the Church, 243.